Йогачари, віджнянавадіни, послідовники однієї з двох найбільших (поряд з мадхьямікой ) релігійно-філософських шкіл буддизму махаяни. Основні ідеї учення Й. з'являються в 3 ст н.е.(наша ера) Видними представниками Й. вважаються: Асанга (4 ст н.е.(наша ера)) — основні соч.(вигадування) «Йога-чарьябхумі», «Махаяна сампаріграха» і «Абхидхармасамуччая» — і Васубандху (5 ст н.е.(наша ера)) — основні соч.(вигадування) «Вьякхьяюкті», «Вімшика», «Трамшика». Розквіт школи відноситься до 6—8 вв.(століття) н.е.(наша ера), коли створюються коментарі на соч.(вигадування) Асанги і Васубандху (праці Стхираматі і Дхармапали) і коли протікає діяльність найбільших буддійських логіків Дігнаги і Дхармакирті, соч.(вигадування) яких збереглися головним чином в Тибеті, монг.(монгольський) і частково кит.(китайський) переведеннях.
Конкретизуючи загальне положення буддизму про єдиність реальності і цінності психічного буття особи, Й. розвивають ідею виняткової значущості чистої свідомості (віджняни), відвернутої від всякого вмісту. Перебування в цій свідомості, що становить мету людських прагнень, є бодхи (буквальне «прояснення»), або нірвана ; як засіб її досягнення в Й. особливо культивувалася йога . Одночасно в школі Й. була поширена концепція яскраво-червона віджняни («скарбниці свідомості», буквально «накопиченої свідомості»), своєобразного всесознанія, абсолютної свідомості, що має природу Будди і промовця як би як загальна основа для всякої емпіричної, індивідуальної свідомості.
Й. внесли великий вклад до розвитку неарістотелівської логіки, створивши самостійну її галузь — так звану буддійську логіку з абсолютно оригінальною розробкою проблем дихотомічної класифікації категорій, побудови фігур силогізму і ін.
Літ .: Щербатськой Ф. І., Теорія пізнання і логіка по ученню пізніших буддистів, ч. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1903—09; Радхакрішнан С., Індійська філософія, пер.(переведення) з англ.(англійський), т. 1, М., 1956, с. 534—51; Stcherbatsky Th., Buddhist logic, v. 1—2, Leningrad, 1930—32; Wolff E., Zur Lehre vom Bewußtsein (Vijnanavada) bei den späteren Buddhisten, Hdlb., 1930 (Diss.); Takukasu J., The Essentials of Buddhist philosophy, Honolulu, 1947.
