Мадхьяміка (санськр. — серединна), основне філософське учення буддизму махаяни, що виникло в Індії в 2 столітті н.е.(наша ера) і що розвивалося в Індії в 2—9 століттях, а також в Китаї (з 4 століття), Тибеті (з 9 століття), Монголії і Японії. Засновником М., за переказами, вважають Нагарджуну . У основі учення М. лежить ідея про неуявність істини в категоріях буття або небуття. Замість цього вводиться поняття «шуньяти» («порожнистості», «нульової» характеристики) як абсолютного стану, з точки зору якого всяка дійсність не володіє жодною суттю, будучи чистою формою або енергією. Гносеологічну позицію М. характеризує послідовний методологічний критицизм. Діалектичний метод М. застосовується з метою демонстрації того, що всяка розумова вистава виявляється ілюзією. У етиці М., природно витікаючою з її метафізичних і гносеологічних тверджень, проповідує вчення про «серединну дорогу» як оптимальний засіб релігійного порятунку. Погляди М. зробили вплив на розвиток індійської математики (відкриття нуля) і діалектичної логіки адвайта-веданти. За межами Індії М. безпосередньо сприяла виникненню дзен .
