Змішаної економіки теорія, концепція буржуазного реформіста, згідно якої економіка розвинених капіталістичних країн в результаті зростання масштабів господарської діяльності держави перетворилася з системи приватного підприємництва в систему т.з. змішаної економіки, що складається з приватного і державного секторів, які взаємно доповнюють один одного. Окремі положення С. е. т. були висунуті ще в кінці 19 ст А. Шеффле і А. Вагнером (Німеччина), як цілісна теорія — розроблена в 20-х рр. 20 ст Ст Зомбартом (Німеччина). Активними прибічниками С. е. т. виступили в період 2-ої світової війни 1939—45 і після неї буржуазні економісти С. Чейз, А. Хансен Дж. М. Кларк і П, Семюелсон (США), які стверджують, що контроль над сучасною економікою здійснюється як суспільством, так і приватними інститутами нібито з метою підвищення «соціального добробуту» народів, що завдяки «революції» у функціях буржуазної держави його економічна і соціальна діяльність може ліквідовувати протиріччя капіталізму, забезпечити безкризовий розвиток економіки, високі і стійкі темпи її зростання. У розгорнутій формі варіант реформіста С. е. т., що спирається на буржуазні теорії, був розроблений правими лейбористськими ідеологами Е. Крослендом, Дж. Стрейчи (Великобританія), на думку яких після 2-ої світової війни відбувається трансформація капіталізму в абсолютно іншу систему, характерними межами якої в економічної області є: перехід керівній ролі від капіталістів до менеджерам, збільшена економічна роль буржуазної держави, повна зайнятість і безперервне зростання виробництва.
Ці погляди знайшли віддзеркалення в заяві керівництва Лейбористської партії Великобританії (1957). Елементи соціалізму, на думку теоретиків лейборизму, представлені націоналізованим сектором, а також пов'язані із здійсненням буржуазним державою економічних і соціальних функцій і більш рівномірним розподілом «багатства і доходу». В цілому, із їхньої точки зору, «змішана економіка», не будучи вже капіталістичною, не є ще соціалістичною.
Об'єктивною основою виникнення С. е. т. з'явився розвиток державно-монополістичного капіталізму, яке привело до посилення втручання буржуазної держави в господарське життя на користь монополістичного капіталу, значному зростанню державного сектора в капіталістичній економіці. Проте методологічний порок С. е. т. полягає в емпіричному і формально-правовому підході до нових економічних явищ. Хоча в капіталістичних країнах держава впливає на економіку і остання включає державний сектор (у багатьох країнах досить значний), це не дає підстави розглядати сучасну капіталістичну економіку як «змішану». З соціально-економічної точки зору і приватний, і державний сектори в рамках капіталістичної формації є одним типом господарства — капіталістичний, т. до. производственные стосунки людей, зайнятих на підприємствах, що належать буржуазній державі, залишаються стосунками капіталістичними, стосунками експлуатації. При цьому не має значення той факт, що в якості експлуататора найманих робітників і службовців, зайнятих на державних підприємствах, виступають не окремі підприємці, а буржуазна держава, т. до. последнее представляє інтереси всього класу капіталістів. Поряд з цим С. е. т. перекручує економічну роль буржуазної держави, приписуючи йому направляючу силу в розвитку капіталістичної економіки. Хоча економічні функції буржуазної держави в умовах сучасного капіталізму зросли проте вирішальну роль в розвитку капіталістичної економіки держава не грає і грати не може, т. до. в умовах державно-монополістичного капіталізму гігантські монополії визначають розвиток капіталістичної економіки, а держава знаходиться на службі в цих монополій. С. е. т. перебільшує також роль державних соціальних заходів і ігнорує той факт, що вони проводяться під тиском класової боротьби трудящих, що буржуазна держава проводить антиробоче законодавство на користь монополій. Неспроможне твердження про вирівнювання в розподілі національного багатства і національного доходу між капіталістами і робітниками. Прагнення прибічників С. е. т. видати державно-монополістичний капіталізм за новий суспільний устрій, вростаючий в соціалізм, в якому нібито робітники і капіталісти гармонійно співробітничають в інтересах суспільства, є насправді апологією сучасного капіталізму, засобом відвернення трудящих від класової боротьби.
Літ.: Самуельсон П., Економіка, пер.(переведення) сангл., М., 1964; Clark J. М., Demobilisation of wartime economic controls, N. Y. — L., 1944; Strachey J., Contemporary capitalism, L., 1956; Hansen A. Н., The American economy, N. Y. — Toronto — L., 1957; Industry and society, L., [1957]; Keiser N., Economics, N. Y. — [а. о.] [1966]; Gruchy A., Comparative economic systems, Boston [1966]; Solo R., Economic organizations and social systems, Indianapolis — [а. о.], 1967; Money and plan, Berk. — Los Ang., 1968.
