Антиробоче законодавство, в широкому сенсі — комплекс законодавчих і інших правових заходів, що юридично оформляють політичне насильство над трудящими і економічний примус до праці; у вузькому сенсі — сукупність правових норм, що містяться в різних актах буржуазних держав і безпосередньо направлених на погіршення економічного стану трудящих, на придушення класової боротьби робочого класу.
А. з. — один з основних засобів, використовуваних капіталом в боротьбі проти робочого руху, воно тісно пов'язане з іншими формами боротьби проти робочого класу. В. І. Ленін в роботі «Розбіжності в європейському робочому русі» (1910) вказував, що «... буржуазія у всіх країнах неминуче виробляє дві системи управління, два методи боротьби за свої інтереси і відстоювання свого панування, причому ці два методи то змінюють один одного, то переплітаються разом в різних поєднаннях. Це, по-перше, метод насильства, метод відмови від всяких поступок робочому руху, метод підтримки всіх старих і віджилих установ, метод непримиренного заперечення реформ... Другий метод — метод “лібералізму”, кроків у бік розвитку політичних прав, у бік реформ, поступок і т.д.» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 20, с. 67).
А. з. — характерна межа капіталістичної організації праці, одна з основних тенденцій буржуазного трудового права і соціальної політики капіталістичних держав; його розвиток відображає занепад буржуазної демократії, неміцність і нестійкість навіть тих соціальних реформ, які буржуазна держава вимушена проводити для поліпшення положення трудящих.
Виникнення А. з. пов'язано з розвитком класової боротьби, прагненням буржуазії не допускати зростання і посилення робочих організацій. У Франції вже в 1791 був ухвалений закон Ле Шапелье, що заборонив страйки і профспілки; цим же цілям було підпорядковано вживання англійського закону 1825, промислового статуту 1845 в Германії, антитрестового законодавства 1890 і 1912 в США і ін. З кінця 19 ст А. з. почало розвиватися в Росії.
А. з. отримало значний розвиток після 2-ої світової війни 1939—45 в імперіалістичних країнах в обстановці «холодної війни» і політики антикомунізму. Так, в США в 1950, 1952 і 1954 були ухвалені закони Маккарена—Вуда, Маккарена—Уолтера і Браунелла—Батлера, направлені проти Комуністичної партії США, передових профспілок і демократичних елементів; у 1947 і 1959 — закони Тафта—Хартлі і Лендрама—Гріффіна, що встановили державний контроль за профспілками і обмежили право на страйк (див. Тафта — Хартлі закон,Лендрама — Гриффіну закон ). У Франції в 1947 був ухвалений надзвичайний закон проти страйків, в 1959 — закон «Про стимулювання або зацікавленість підприємств трудящих». Цей закон був спробою замінити профспілки організаціями корпоративного типа. Проти закону 1959 виступили Комуністичні і Соціалістичні партії Франції, профспілки і ряд інших організацій. Хоча формально цей закон скасований не був, практично його норми не застосовувалися. У ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) в 1952 законом «Про виробничі ради» було різко обмежено право трудящих на участь в управлінні підприємствами, в 1956 — заборонена Комуністична партія, а потім прийнятий ряд надзвичайних антиробочих законів і вирішень трудових судів. Ряд антипрофспілкових і антистрайкових законів були прийняті в Італії (у 1963 конституційний суд поставив поза законом політичні страйки), Австралії (у 1965 закон Макмагона обмежив право федерації докерів захищати трудові інтереси робітників), Канаді (у 1966 заборонені страйки на ж. д.(залізниця)), США (у 1967 заборонені страйки на ж. д.(залізниця) і в авіаційній промисловості), Греції (після монархо-фашистського перевороту 1967 заборонена діяльність прогресивних профспілок) і в інших країнах. Специфічною формою А. з. є примусовий арбітраж.
Форми А. з. різні, вони визначаються політичним режимом тієї або іншої країни. У країнах фашистської диктатури (Іспанія, Португалія і ін.) антиробочі закони носять характер відкритого насильства над трудящими. У буржуазно-демократичних країнах антиробоча суть таких законів маскується шляхом включення в них окремих незначних положень прогресивного характеру. Незрідка антиробочий закон ухвалюється у вигляді поправки до законів, що діють що закріплює поступки, вирвані трудящими в капіталу в результаті тривалої класової боротьби. Прикладом такої поправки є американський закон Тафта—Хартлі по відношенню до закону Вагнера (1935), що містив ряд поступок трудящим (див. Вагнера закон ). Часто антиробочі норми включаються в акти, які в цілому представляють досягнення трудящих. Посилення А. з. — характерна межа сучасного етапу загальної кризи капіталізму. Обстановка змагання двох різних соціально-економічних систем вимушує монополії проводити певні соціальні реформи, але в той же час вони намагаються звести нанівець поступки, зроблені ними трудящим.
А. з. має на меті організаційне підривання робочого руху, ослабіння впливу комуністичних партій в робочому класі. У цих цілях в законодавчому порядку вводиться державний контроль за діяльністю профспілок (у США, в країнах Латів. Америки), ставляться поза законом політичні страйки і страйки солідарності (США, Канада, Венесуела і ін.), забороняється участь комуністів в профспілкових органах (Іспанія, Португалія і ін.) і т.п. Спираючись на А. з., буржуазна держава втручається у внутрішнє життя профспілок (встановлення звітності і т.п.). Багаточисельні норми обмежують право трудящих на страйк і на укладення колективних договорів. Антиробочий характер носять також закони, що підвищують податки і що заохочують зростання цін на товари першої необхідності. На сучасному етапі широко застосовується А. з., забезпечуюче проведення певної «політики доходів», «заморожування» зарплати і т.д. і що перешкоджає боротьбі трудящих за підвищення заробітної плати (наприклад, англійський закон про ціни і доходи 1966). Посилення А. з., зазвичай супроводжуване зростанням антидемократичного законодавства, свідчить про тому, що монополістичний капітал, проголошуючи «класовий світ», на ділі постійно веде настання на соціальні права і життєві інтереси мас трудящих. Боротьба за відміну А. з. — важлива частина класової боротьби робочого класу на сучасному етапі.
Літ.: Сучасне трудове законодавство імперіалістичних держав на службі монополій, М., 1962; Баглай М. Ст, Усені Ст І., Правові методи посилення експлуатації трудящих в країнах капіталу, М., 1964; Громаков Ст С., Нариси по історії антидемократичного законодавства США, М., 1958; Іванов С. А., Міжнародна організація праці і профспілкові права в капіталістичних країнах, М., 1959.
