Звукопис, використання вторинних (не безпосередньо комунікативних) звукових ознак мови для вираження різних емоцій, додаткових сенсів і т.п. ПРО З. мали виставу ще теоретики староіндійської поетики, що пов'язували з переважанням або відсутністю тих або інших звуків (плавних, шиплячих і т.п.) різні «стилі» поезії. В цілях З. може використовуватися: а) повтор звуку: «Воро н ка н ул на сос н у,/ Тро н ул со нн ую стру н в» (А. Блок); би) повтор фонетично близьких звуків: « Ш ур ш іт вода по у ш ам, і, ч ірікнув,/ На ципо ч ках ська ч ет ч іж» (Би. Пастернак); у) зіставлення фонетично контрастних звуків: « В етер в єєт і в ьется украдкамі/ Між в етвей, над в одою нахилених, / Ш е в еля важкими ськладкамі/ Ш елко в зелених» (М. Волошин); г) різна організація послідовностей звуків і інтонаційної єдності: «У липні, в саму спеку, в полуденну пору / Сипкими пісками, в гору,/ З поклажею і сім'єю дворян, /Четверкою ридван, /Тащился» (І. Крилов). Прийоми З. можуть бути канонізованими (загальноприйнятими в даній літературі) або індивідуальними. Так, алітерація канонізована в тюркській народній поезії і індивідуальна в російській. Див. Поетика, Віршування, Фоника .
Літ.: Шенгелі Р. А., Техніка вірша, М., 1960; Брік О. М., Звукові повтори, в збірці: Поетика, П., 1919; Поліванов Е. Д., Загальний фонетичний принцип всякої поетичної техніка, «Питання мовознавства», 1963 № 1; Бернштейн С. І., Досвід аналізу «словесної інструментовки», в збірці: Поетика, ст 5, Л., 1929.
