Звукорежіссура, в студіях радіомовлення, телебачення, грамзаписи — творче керівництво і організація процесу запису на звуконосій (зазвичай магнітну стрічку) музичного, драматургічного, літературного твору, документального, учбового і ін. матеріалу для подальшого неодноразового відтворення, передачі до ефіру і зберігання. З. включає також управління засобами подзвучиванія в театрах і великих концертних залах, обладнаних електроакустичними системами. У деяких країнах (наприклад, США, Великобританії, Франції) функції звукорежисера діляться між звукоїнженером, керівником за пультом мікрофонами, і музичним режисером, керівним записом.
З. як самостійний вид творчої діяльності, як професія зародилася в 40—50-і рр. 20 ст у зв'язку з швидким розвитком і широким вживанням в радіомовленні і звукозаписі високоякісної електроакустичної апаратури і магнітного запису. Сучасне мовлення і звукозапис вимагають від звукорежисера не лише знання апаратури, законів акустики і т.п., але і загальної культури, широкої ерудиції у всіх областях мистецтва, специфічного слуху і високорозвиненого естетичного смаку.
З. передбачає попереднє глибоке вивчення наміченого до запису твору (партитури, п'єси і ін.), розробку спільно з виконавцем, диригентом, режисером акустичній інтерпретації запису, що створює у слухача ефект присутності (уявлення про те, як і де розгортаються події, про мізансцени, дії акторів і ін.). При записі музики вирішуються завдання збереження і передачі природних тембрів інструментів, музичної рівноваги між групами оркестру, оркестром і солістами, нюансів і загального емоційного напруження виконання. Щоб створити в цілому задуманий звуковий образ, передати слухачеві всі фарби живого виконань, інколи навіть підкресливши деталі, які неминуче втрачаються в театрі або концертному залі, звукорежисер вибирає і готує до запису приміщення, розміщує мікрофони і за допомогою електроакустичних пристроїв (управління якими здійснюється на мікшерськом звукорежіссерськом пульті) підбирає рівень гучності, співвідношення і забарвлення звукових сигналів, що отримуються з різних мікрофонів. Сучасний стереофонічний звукозапис дозволяє точно передати розташування джерел звуку не лише по глибині (відстані їх від слухача), але і по фронту (зліва, справа, з центру). Працюючи в безпосередньому контакті з виконавцем, звукорежисер є для нього ідеальним слухачем, порадником і в той же час режисером, співавтором в створенні звучного художнього твору, що фіксується на плівці (пластинці). З. включає також керівництво монтажем, при якому запис твору створюється з найбільш вдалих фрагментів декількох записаних варіантів.
Записи, зроблені сов.(радянський) звукорежисерами А. Ст Гросманом, І. П. Вепрінцевим, Д. І. Гакліним, Р. А. Брагинським, І. Г. Дудкевічем і ін., неодноразово наголошувалися призами на міжнародних конкурсах (в т.ч. призом Гран при французькій Академії грамзапису ним. Ш. Кро).
В СРСР звукорежнссери спеціалізуються на базі вищої музичної освіти на курсах при Державному будинку радіомовлення і звукозапису і Центрального телебаченні. У ряді країн (Польща, ГДР(Німецька Демократична Республіка), ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і ін.) при консерваторіях є звукорежіссерськие факультети (відділення). Регулярно проводяться міжнародні конгреси і симпозіуми З. і звукоїнженеров (США, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Швеція і ін.).
