Зв'язок військовий, сукупність засобів і способів, що дозволяють здійснювати обмін інформацією на користь управління військами. Головне завдання С. в.: забезпечити командувачам (командирам) і штабам всіх мір можливість безперервного управління підлеглими військами (силами) в будь-яких умовах обстановки, своєчасна передача військам сигналів про загрозу нападу противника і про приведення їх в бойову готовність. Основні вимоги, що пред'являються до С. ст, — своєчасність її встановлення, надійність роботи, прудкість дії, секретність вмісту передаваної інформації.
Спочатку для С. ст використовувалися гінці (кінні і піші воїни), а також сигнальні засоби зв'язку (вогнища, віхи, бубна і ін.). З середини 19 ст в армії з'явився електричний телеграф, з початку 20 ст стали упроваджуватися радіозв'язок, радіотелеграф і телефон (див. Війська зв'язку,Зв'язок ). У сучасних озброєних силах застосовуються різні засоби С. ст За допомогою дротяних і радіозасобів (радіорелейних, тропосферних) забезпечується телефонний, телеграфний, фототелеграфний і телекодовий (передача даних) зв'язок; рухливими засобами (літаки, вертольоти, автомобілі, мотоцикли і ін.) — фельд'егерсько-поштовій зв'язок; сигнальними засобами (ракети, ліхтарі, прапорці, сирени і ін.) — сигнальний зв'язок, що дозволяє передавати короткі команди, сигнали взаємного пізнання, целеуказанія, позначення своїх військ і сповіщення. Надійність С. ст досягається комплексним вживанням різних засобів зв'язку залежно від бойової обстановки, що склалася. С. ст організовується на основі вирішення командувача (командира) вказівок начальника штабу, розпорядження вищестоящого штабу залежно від наявності і стану сил і засобів зв'язку; забезпечується військами зв'язку.
