Телефон (від телі... і греч.(грецький) phone — звук), 1) електроакустичний прилад для перетворення електричних коливань в звукових. Т. і мікрофон співвідносяться як прямий і зворотний електроакустичні перетворювачі і по суті обратіми, за винятком вугільного мікрофону. За принципом перетворення Т. підрозділяються на електромагнітних, електродинамічних і п'єзоелектричних. По конструкції всі сучасні Т. є капсулями (закритими, нерозбірними), що забезпечує стабільність їх електроакустичних характеристик, надійну влагозащищенность, легкість заміни при виході з буд.
Найбільш поширені електромагнітні Т. Основниє елементи такого Т. (див. мал. ) — постійний магніт (з магнітно-твердого матеріалу) подмагнічиваємиє полюсні надставки (ПН) з обмоткамі з мідного дроту і мембрана. Магніт запресовується в корпусі капсуля. Мембрана лежить на бортах корпусу; зазвичай вона не затиснута і стримується на місці в прогнутому (напруженому) стані силоміць тяжіння з боку ПН (ПН і мембрану виготовляють з магнітно-м'якого матеріалу). Прокладка між ПН і мембраною служить для вирівнювання частотної характеристики Т. Обмотки котушок сполучені між собою послідовно, їх виводи підключені до затисків Т., запресованим в дно корпусу. Якщо по обмоткам протікає змінний струм телефонного сигналу, то збуджуване їм змінне магнітне поле змінює силу тяжіння мембрани до ПН — мембрана вагається і відтворює звук.
З середини 70-х рр. 20 ст для контролю якості радіопередач і для бінаурального прийому стереофонічних передач застосовують також широкосмугові малоспотворюючі електродинамічні Т.
2) Прийнята в побуті (технічно некоректне) назва телефонного апарату.
3) У розмовній мові — номер телефонного апарату (абонентської телефонної установки).
