Ейдос (греч. éidos — вигляд, образ), термін античної філософії і літератури, що спочатку позначав «видиме» або «те, що видно», але глибший сенс, що поступово отримав, — «конкретна явленность», «тілесна або пластична даність в мисленні». Вже у Гомера термін позначав «зовнішність» і переважно «прекрасну зовнішність». У античній натурфілософії Е. розумівся майже виключно як «образ» (Емпедокл, Демокріт). Проте вже в Парменіда Е. виступав як суть, правда, так або інакше видима. У Платона є різні значення Е. — «зовнішнє» і «внутрішнє» і т.д., аж до значення субстанціальної ідеї, яке для нього особливо характерний. У Арістотеля Е. уживався також і в значенні «форми». У стоїцизмі і неоплатонізме Е. має всілякі значення (починаючи з «зовнішності тіла» і кінчаючи самостійною субстанціальною ідеєю).
В феноменології Е. Гуссерля цей термін, частково в латинському переведенні species, означає найвищу мислить. абстракцію, яка проте дана конкретно, наочно і сповна самостійно.
Літ.: Лосев А. Ф., Нариси античного символізму і міфології, М., 1930, с. 135— 281; його ж, Історія античної естетики, [т. 3] — Висока класика. М., 1974, с. 318— 361; Ritter С., Neue Untersuchungen über Platon, Münch., 1910, S. 228—336; Hartmann N., Zur Lehre vom Eidos bei Platon und Aristoteles, B., 1941.
