Дієслово , частина мови, що позначає дію або стан і використовувана в пропозиції переважно як присудка . Граматичне значення дії або стану конкретизується в тій або іншій системі граматичних категорій, властивих (у даній мові) Р. і в своїй сукупності тих, що відрізняють його від ін. частин мови тієї ж мови. Ці граматичні категорії отримують вираження в формах словозміни (відмінювання), простих («пишу», «писав», українське «пісатіму» — «писатиму») або складних, утворених за участю допоміжного Р. («писатиму») або частки («писав би»). Найбільш типовими граматичними категоріями Р. є час, нахил, вигляд і застава. Функціонуючи як присудок, Р. співвідноситься з підметом пропозиції, інколи ж, вказуючи своєю формою на визначене «дійова особа», робить підмет непотрібним (так, в російському «підеш» вже сама дієслівна форма вказує на 2-е обличчя, тобто на те, що йдеться про дії, що виконується співбесідником). За наявності підмета Р. в багатьох мовах узгоджується з ним в особі і числі, інколи також (наприклад, в арабській мові, в російській мові в минулому часі і умовному нахилі) в роді або ж (у багатьох мовах Африки, в деяких кавказьких і ін.) в класі. Є мови, в Р. яких категорія особи і числа відсутня зовсім (наприклад, данському «skriver» означає і «пишу», і «пишеш», і «пише», і «пишемо»). У багатьох мовах Р., що має доповнення, узгоджується і з цим доповненням, прямим або непрямим (т.з. поліперсональноє відмінювання). Так, в адигейському «се про у-с-шаг'» — «я тебе повів» перший префікс
«у-» вказує на пряме доповнення «о» — «ти, тебе», а другий префікс «-с-» — на підмет «се» — «я». Р., що не поєднуються з підметом (у деяких мовах поєднуються лише з т.з. формальним підметом, що не позначає якої-небудь реальної особи або предмету), називаються безособовими («світає», німецьке «es dämmert» — «сутеніє»).
Функція присудка (предикативна функція) не є єдиною синтаксичною функцією Г. Он виступає і в ін. функціях, але тоді зазвичай в спеціальному оформленні. Так, в китайській мові Р., функціонуючи як визначення, обов'язково приєднує частку «ди», як би анулюючу властиву йому предикативність (наприклад, «в кань ди шу» — «читана мною книга», ср. «в кань шу» — «я читаю книгу»). У багатьох мовах є цілі серії дієслівних форм, широко або навіть виключно використовуваних не у функції присудка: дієприкметник, дієприслівник, інфінітив, супін, герундій, масдар і ін.
Літ.: Мещанінов І. І., Дієслово, М. — Л., 1949; Ісаченко А. Ст, Граматична будова російської мови в зіставленні із словацьким. Морфологія, ч. 2, Братислава, 1960; Бондарко А. Ст, Буланін Л. Л., Російське дієслово, Л., 1967.
