Драгоманів Михайло Петрович [18(30) .9.1841, Гадяч, нині Полтавської області, — 20.6(2.7) .1895, Софія], український буржуазний ліберал, публіцист, історик, фольклорист, громадський діяч. З дрібномаєтних дворян. У 1859—63 вчився в Київському університеті, з 1864 приват-доцент. Активний діяч київською громади . У 1875 звільнений з університету за політичну «неблагонадійність». У 1876 емігрував до Швейцарії. З 1878 видавав в Женеві збірку, а потім журнал «Громада» українською мовою, а також вигадування А. І. Герцена, Т. Р. Шевченко, Панаса Мирного і ін. У 1880 вперше видав окремою брошурою лист Белінського до Гоголя. З 1889 професор Софійського університету. Світогляд і діяльність Д. суперечливі. Д. розумів суспільний процес як поступальний розвиток ідей. Дрібнобуржуазний соціалізм Д. був різновидом утопічного соціалізму 60—70-х рр. 19 ст Д. виступав проти централізації як способу політичного і національного пригноблення. Політична обмеженість Д. виявилася і в його програмі культурно-національної автономії. Ідеалом державного пристрою для Д. був західноєвропейський парламентаризм в з'єднанні із земським рухом, в якому Д. бачив опору для боротьби з царизмом. Головне місце в творчості Д. займає публіцистика, основна тема якої — боротьба проти національного і соціального поневолення народів російським царизмом і Австро-Угорщиною. Відстоюючи право українського народу на розвиток своєї національної культури, Д. виступав проти буржуазно-націоналістичних планів відриву України від Росії. В той же час Д. не розумів значення боротьби польських революціонерів проти царського самодержавства. Д. створив ряд робіт по історії України: «Історична Польща і демократія» великороса, «Передній слово до “Громаді”» і ін. У дослідженнях українського і взагалі слов'янського фольклору Д. дотримувався в основному теорії запозичення. Автор праць «Історичні пісні малоросійського народу» (т. 1—2, 1874—75, спільно с В. Би. Антоновичем), «Нові українські пісні про суспільні події 1764—1880» (1881). Як літературний критик Д. боровся за твердження в українській літературі реалізму, народності, за єдність української і російської літератур. Відзначаючи позитивні межі в творчості і суспільній діяльності Д., його критикували за політичну обмеженість як соціал-демократи, так і представники революційно-демократичного напряму у визвольному русі, яких критикував і Д. з позицій буржуазного лібералізму.
Соч.: Собр. політичних вигадувань т. 1—2, Париж, 1905—06; Розвiдки Михайла Драгоманова про українську народну словеснicть, т. 1—4, Львiв, 1899—1906; Шевченко, українофiлі i соцiалiзм. [Передм. I. Франка], Львiв, 1906; Полiтічнi пicнi українського народові XVIII—XIX ст. 3 увагамі М. Драгоманова, Женева, 1883—85; Лiтературно-публiцистічнi працi, т. 1—2, До., 1970.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 5, с. 28—30, 42—45; т. 24, с. 143—145; т. 25, с. 297—98; т. 46, с. 134—35; Луначарський А. Ст, Шевченка і Драгоманів, в сб.(збірка): Пам'яті Михайла Драгоманова. 1895—1920, Хар., 1920; Франко I., Жіттепіс М. Драгоманова, «Жіте i слово», 1894, т. 1; його ж, Суспiльно-полiтічнi подивися М. Драгоманова, «Лiтературно-науковій Bicтник», 1906, т. 35; 3аславський Д., Романченко І., М. П. Драгоманів, До., 1964; Нариси історії історичної науки в СРСР, т. 2, М., 1960.
