Диференціація доходів населення, один з найважливіших соціально-економічних показників, що характеризує міру нерівномірності розподілу матеріальних і духовних благ між членами суспільства. Кількості або долі, в яких суспільний продукт розподіляється між групами населення, і сам принцип розподілу визначаються пануючими виробничими стосунками. У капіталістичному товаристві Д. д. н. виражає стосунки експлуатації і класової нерівності і пов'язана перш за все з різними джерелами доходів у представників антагоністичних класів: зарплата, з одного боку, прибуток на капітал («незароблений дохід») — з іншою. Будучи однією з форм прояву загального закону капіталістичного накопичення, Д. д. н. відображає діаметрально протилежні тенденції динаміки долі трудящих і долі капіталістів в суспільному багатстві. Буржуазна офіційна статистика, як правило, не дає повної картини існуючої диференціації: вона оперує так званим споживчим доходом, що не охоплює всієї суми капіталістичного прибутку. Але навіть за цими неповними джерелами, Д. д. н. у більшості капіталістичних країн відносно велика. Так, по матеріалах Департаменту торгівлі США за 1967, 12,5% американських сімей (не рахуючи одинаків) отримувало річний дохід менше 3 тис. доларів. Ці сім'ї, що знаходяться на нижньому рівні матеріальної забезпеченості, займали всього 2,6% в загальній сумі доходів населення. В той же час високозабезпечені сім'ї з річним доходом на одну сім'ю 15 тис. доларів і більш, маючи приблизно таку ж долю в загальному числі сімей, займали у фонді доходів населення 25%. Крайньою нерівномірністю відрізняється також розподіл доходів у Великобританії. Дані, що публікуються Міністерством праці, показують, що в 1960-х рр. десяту частину всіх доходів привласнювали 2,4% сімей з доходом понад 60 фунтів стерлінгів в тиждень тоді як рівні їм за чисельністю сім'ї з тижневим доходом до 4 фунтів отримували лише близько 0,4% загальної суми доходів. У Данії і Швеції в тому ж році на долю 10% найменш спроможних сімей доводилося 1,3—1,7% доходів, а на долю 10% багатющих сімей — 27—34%. У Франції нижня 10-процентна група населення отримувала 0,5% доходу, а верхня — 36,8%, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — відповідно 2,1 і 41,4%, причому понад 23% доходів привласнювали багатющі сім'ї які складали 1,25% в загальному числі сімей («Incomes in Postwar Europe: A Study of Policies, Growth and Distribution. United Nations Economic Commission for Europe», Gen., 1967, ch. 6, р. 15).
В соціалістичному суспільстві, де основу розподілу матеріальних і духовних благ складає працю, міняються і істота, і розміри Д. д. н. У СРСР доходи населення складаються із зарплати робітників і службовців, оплати праці колгоспників, вступів від особистих підсобних господарств, виплат з суспільних фондів вжитку (пенсій, стипендій, посібників) і т.д. До цього потрібно додати безкоштовні послуги населенню, вжитки, що надаються за рахунок суспільних фондів, і що збільшують розмір сукупних доходів сімей.
Оскільки в СРСР і в інших соціалістичних країнах головне джерело життєвих благ переважної більшості населення — трудовий дохід, ліквідовується сама основа існування надмірно великих відмінностей в доходах. Проте виробничі стосунки соціалізму породжують визначене, неминуче на даному етапі, нерівність в економічному стані трудящих — диференціацію їх доходів і вжитку. Ця диференціація, що не носить класового характеру, обумовлена відмінностями в оплаті праці і неоднаковим складом і розміром сімей працівників. Диференціація зарплати (складовій основну частину доходів робітників і службовців), а також оплати праці колгоспників пояснюється якісною неоднорідністю і різною кількістю праці, що вкладається працівниками в суспільне виробництво.
Зарплата, потрапляючи до бюджету сім'ї, набуває форми родинного доходу, на величину якого роблять великий вплив демографічні чинники (співвідношення числа тих, що працюють і утриманців, число дітей і їх вік, наявність в сім'ї щостипендіатів, людей-пенсіонерів і т.п.). В результаті Д. д. н. може кількісно відрізнятися від диференціації зарплати, і доля працівника у вжитку опиняється не тією, яку він отримав в порядку розподілу по праці. У зв'язку з цим виникає завдання усунення впливу на Д. д. н. чинників, що не мають відношення до праці і заслуг людей перед суспільством. Головна роль тут належить суспільним фондам вжитки, засоби яких прямують в першу чергу на матеріальну допомогу і вміст непрацездатних.
Якнайповніше уявлення про співвідношення, що склалися, в зарплаті і доходах дають статистичні ряди розподілу робітників і службовців по розмірах зарплати, і їх сімей — по величині сукупного або душового доходу. Для здобуття таких рядів статистичні органи періодично проводять спеціальні обстеження. Дані про доходи населення по союзних республіках (економічні угрупування сімей по доходах на душу) представляє також бюджетна статистика. Ряди розподілу і обчислювані на їх основі статистичні характеристики відображають весь комплекс відмінностей у величині даної ознаки. Якщо дослідженню підлягає абсолютно однорідна статистична сукупність (наприклад, робітники однієї і тієї ж кваліфікації, що працюють в однакових умовах), то для виміру розкиду їх зарплати можуть бути використані показники відхилення від середньої (дисперсія, среднеквадратічеськоє відхилення, коефіцієнт варіації). Але ці показники доцільно застосовувати лише у випадках, коли варіація ознаки носить більш менш випадковим характер. Якщо ж відмінності між окремими елементами сукупності внутрішньо обумовлені, закономірні і завдання полягає саме в тому, щоб встановити величину цих відмінностей, тобто йдеться про диференціації ознаки, а не про ту, що простій коливається (варіації), то доводиться удаватися до інших вимірювальних засобів. Так, побудувавши групи сімей в порядку зростання їх доходів потрібно узяти для порівняння рівень доходу, нижче за яке отримують 25% сімей, і рівень, вище за яке отримують 25% сімей, і обчислити відношення цих рівнів (відповідно можна прийняти за основу 10- і 5-процентні групи відносно низькими і відносно високими доходами). Подібні показники носять назву квантільних (квартільних, децильних і т.д.) коефіцієнтів диференціації.
Існують також показники, вимірюючі Д. д. н. мірою концентрації доходів. Вони відповідають на питання: яка доля доходів зосереджена в руках тієї або іншої групи населення з даною чисельністю або питомою вагою. Отже, місце кожної групи характеризується двома величинами: долею в загальній чисельності і долею привласнюваних доходів. Чим глибше розшарування, економічна нерівність членів суспільства, тим більша частина багатства концентрується в руках небагато, тим більше різниця між першою і другою долями. Співвідношення між ними є показником нерівномірності розподілу і може бути представлене графічно (так звана крива Лоренца).
При статистичному аналізі рядів розподілу зарплати і доходів застосовують різні математичні функції. Так, в кінці 19 ст користувалася великою популярністю формула, запропонована італійським статистиком Ст Парето. Рівняння Парето, що представляє статечну функцію, було зведене буржуазними економістами в ранг «вічного закону», загального для всіх країн і часів. Проте для соціалістичного господарства формула Парето абсолютно непридатна: вона не відповідає фактичним даним і протіворечит самій природі розподілу при соціалізмі, що виключає крайнощі убогості і багатства. На думку ряду авторів, що проводили відповідні дослідження в СРСР і ін. соціалістичних країнах, найбільш відповідної для математичного опису розподілу зарплати і доходів в умовах соціалізму є логарифмічно-нормальна функція. Згідно з цією гіпотезою, розподіл логарифмів ознаки має вигляд нормальної кривої Гауса (див. Нормальний розподіл ). На звичайній шкалі такий розподіл набуває характерної форми кривої з помірною правосторонньою ськошенностью.
Диференціація зарплати і Д. д. н. в умовах соціалізму виявляють тенденцію до скорочення. Скорочення диференціації — процес закономірний, обумовлений поступовим зменшенням якісної неоднорідності праці у міру технічного прогресу. До цього направлена і політика Радянської держави в області зарплати і доходів: періодичний передивляється мінімальних тарифних ставок і зменшення ставок податків; введення грошових посібників на дітей в багатодітних сім'ях; збільшення тривалості оплачуваних декретних відпусток; поліпшення пенсійного забезпечення старезних, інвалідів і сімей, що втратили годувальника; збільшення розмірів стипендій і т.д. Заходи, здійснювані за рахунок суспільних фондів вжитку, стосуються перш за все найменш забезпечених шарів, і це, у свою чергу, сприяє вирівнюванню відмінностей в доходах окремих груп трудящих.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, отд.(окремий) 5, 6, 7, гл.(глав) 23; його ж, Капітал, т. 3, там же, т. 25, ч. 1 і 2, гл.(глав) 14 і 51; його ж, Критика Готської програми, там же, т.19, с. 19; Ленін Ст І., Розвиток капіталізму в Росії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, гл.(глав) 12, с. 140—64; його ж, Імперіалізм, як вища стадія капіталізму, там же, т. 27; Аганбегян А. Р. і Майєр Ст Ф., Заробітна плата в СРСР, М., 1959; Кац А. І., Положення пролетаріату США при імперіалізмі, М., 1962; Ланге О., Введення в економіку пер.(переведення) з польськ.(польський), М., 1964; Маслов П. П., Показник диференціації в кн.: Доповіді радянських учених на XXXV сесії міжнародного статистичного інституту, М., 1965; Рімашевськая Н. М., Економічний аналіз доходів робітників і службовців, М., 1965; Рабкина Н. Е., Рімашевськая Н. М., Економічні основи диференціації заробітної плати, «Питання економіки», 1966 №12; їх же, Диференціація заробітної плати і її прогнозування, «Економіка і матеметічеськие методи», 1965, ст 6; Фігурнов С. П., Будівництво комунізму і зростання добробуту народу, М., 1962; Життєвий рівень. Сб. статей, пер.(переведення) з венг.(угорський), М., 1964; Математичні методи в економіці праці. Сб. статей, М., 1966.
