Геоботаніка (від гео... і ботаніка ), наука про рослинний покрив Землі як сукупність рослинних співтовариств (фітоценозів). Термін «Г.» запропонував німецький географ рослин А. Грізебах (1866) для позначення географія рослин . Повної єдності в розумінні Р. до цих пір немає. Серед вітчизняних ботаніків одні розуміють її як синонім фітоценології (Ст Ст Алехин, Ст Н. Сукачев, А. П. Шенников), ін. (Ст Би. Сочава) включають в це поняття також всю ботанічну географію . Ще ширше розуміння Р. з включенням в неї екології рослин поширене серед учених деяких зарубіжних країн. У початковий період розвитку Р. основну увагу приділяли видовому складу фітоценозів, їх обумовленості зовнішнім середовищем і розвитку теоретичних уявлень про характерні особливості фітоценозу . Польський ботанік І. К. Пачоський (1891) називав цю науку флорологией, а пізніше — фітосоціологією (назва уживається переважно в зарубіжній літературі). З оформленням Р. як самостійної науки в 2-ій половині 19 —начало 20 вв.(століття) визначилися два розділи: загальна і спеціальна Г. Общая Р. вивчає головним чином закономірності будови фітоценозів, що виражаються у видовому складі, кількісних стосунках між видами у вертикальному (ярусність) і горизонтальному (мозаїчність) розчленовуванні, в наявності екологічно схоже спеціалізованих і відносно відособлених груп рослин (синузій ), у взаєморозташуванні особин різних видів, нарешті, у віковому складі видових популяцій. Вивчення двосторонньої залежності між будовою фітоценозів і середовищем складає також одне із завдань загальним завданням Г. Другой загальною Р. є вивчення періодичних (в т.ч. сезонних) і практично необоротних (т.з. сукцесії ) змін фітоценозів в часі. Розробка принципів класифікації фітоценозів складає ще одне з найважливіших завдань загальною Р. Глибина, змістовність і спільність закономірностей, що встановлюються загальною Р., великою мірою визначаються успіхами спеціальної Г. Задача останньою полягає у вивченні конкретних ділянок рослинного покриву, виявленні різноманітності фітоценозів на них, фактичної картини їх географічного розміщення. У зв'язку з цим розробляються первинні (місцеві) класифікації фітоценозів, намічаються основні напрями їх залежності від зовнішніх умов і тенденції змін фітоценозів в часі. Відповідно специфіці об'єктів і необхідності у зв'язку з цим вживання особливих методів дослідження в спеціальній Р. би. або м.(більш менш) відокремилися такі дисципліни, як лісознавство, лугознавство, болотознавство і ін.
В історії Р. можна виділити 3 етапи. Протягом першого — від кінця 18в. до кінця 19 ст — вироблялося поняття про фітоценози як особливі природні об'єкти і накопичувалися первинні відомості про їх будову, зв'язках з середовищем і різноманітності. До самого початку 19 ст відносяться вислови німецького натураліста А. Гумбольдта про рослинний покрив як особливий елемент природи. Декілька пізніше швейцарський ботанік О. Декандоль висловив важливі для Р. положення про боротьбу за існування в рослин і про вплив одних рослин на ін. Ці вистави в розвиненішій формі згодом увійшли до визначення поняття фітоценозу. Нарешті, істотною основою Р. стали результати вивчення лугів і лісів, що мали практичну спрямованість. На другому етапі (кінець 19 ст — почало 20 ст) провідне місце в Р. належало розробці методів опису фітоценозів і основ їх класифікації. До цього періоду відносяться: визначення 3-м-коду (Брюссельським) ботанічним конгресом (1910) асоціації як основної класифікаційної одиниці рослинного покриву, уточнення визначення ознак фітоценозів, розробка методів їх вивчення спроби використовувати дані вимірів, нарешті, перші досліди застосування до вивчення фітоценозів статистичного методу. В цей час в Р. інтенсивно розробляється вчення про взаємини фітоценозів і середовища, про причини і спрямованість сукцесій, про корінні зміни рослинного покриву у зв'язку із змінами клімату, зокрема у зв'язку із заледеніннями в Північній півкулі. Для цього етапу розвитку Р. характерні виникнення і розвиток декількох геоботанічних шкіл що існують і нині: російською, французько-швейцарською, англо-американською і скандінавською. Кожна з них відрізняється переважною розробкою тих або інших проблем Р., своєрідним трактуванням основних одиниць рослинності, особливим підходом до класифікації фітоценозів. Третій етап розвитку Р. починається з 30-х рр. 20 ст, коли критерієм відмінності фітоценозу від декількох спільно виростаючих рослин визнана взаємодія рослин, складових фітоценоз. Була розроблена перша класифікація форм впливу рослин один на одного (Ст Н. Сукачев, 1956). Поряд з традиційною «боротьбою за світло» вивчаються різні форми кореневої конкуренції, алелопатія і т.д.
Завдяки працям радянського геоботаніка Т. А. Работнова населення кожного виду у складі фітоценозу все частіше розглядають як популяцію, стан і перспективи існування якої у даному ценозі в означає, мірі визначаються її віковим складом. Рослинний ценоз розглядається як складна система, що виконує функцію планетарного масштабу. Ця функція полягає в повнішою, ніж доступно одинвидовій популяції, акумуляція сонячної енергії і в забезпеченні багатократного використання елементів мінерального живлення в круговороті речовин на Землі. У зв'язку з цим виявилося необхідним вивчення взаємозалежності рослин один з одним, а також з тваринами і мікроорганізмами, що населяють фітоценоз, і дослідження взаємодій біоценозу з середовищем його життя.
На сучасному етапі розвитку Р. широке поширення, особливо за кордоном, отримало вчення про рослинний покрив як про безперервний цілий — континуумі . Для сучасної Р. характерний розвиток геоботанічного картографування обширних територій. Основоположну роль в цьому зіграли роботи, початі в 20-х рр. 20 ст під керівництвом Н. І. Кузнецова.
Геоботанічні дослідження організовуються залежно від їх конкретного завдання: то як маршрутно-польові, то як стаціонарні (у природних ценозах і в культурних посівах і посадках). Для опису фітоценозів широко застосовується метод пробних площ (ділянок) такого розміру, щоб кожна з них відображала основні властивості фітоценозу в цілому. Поряд з цим удаються до опису дрібних майданчиків, сукупність яких повинна статистично достовірно охарактеризувати ценоз. Розробляються і способи точного кількісного обліку, наприклад, надземної і підземної маси, відносної площі светопользованія рослин і пр. Для глибшого проникнення в життя фітоценозу удаються до вивчення складових його компонентів засобами фізіологічних досліджень, застосовних в польовій обстановці, а також до фітоценологичеським експериментам.
Як і в ін. розділах ботаніки, в Р. важливе значення має порівняльний метод, вживаний перш за все для об'єднання фітоценозів в класифікаційні одиниці різних категорій, що необхідне для осяжності матеріалу, для оцінки (в т.ч. господарською) території, її геоботанічного районування і картірованія. Порівняльний метод необхідний також і при дослідженнях, що проводяться в рамках концепції безперервності (контінуальності) рослинного покриву. Широке вживання статистичних методів наблизило Р. до математичного моделювання, яке ще не набуло широкого поширення в Р., але повинно зіграти істотну роль в розробці способів управління фітоценозами з кібернетичних позицій.
Р. тісно пов'язана з рядом наук про Землю — з фізичною географією, метеорологією, гідрологією, кліматологією, грунтознавством, оскільки фітоценози в своєму складі і будові істотно залежать від зовнішнього середовища і самі надають на неї глибоку дію. Ще тісніший зв'язок Р. з циклом ботанічних дисциплін, особливо з морфологією (життєві форми), систематикою, екологією і географією рослин. Питання історії рослинного покриву зближують Р. з історичною геологією, історичною географією, філогенієй рослин і з палеоботанікою. Р. тісно пов'язана також з рядом агрономічних дисциплін, зокрема з луківником, лісівництвом і пр.
Р. широко застосовується в господарстві багатьох країн. Облік, визначення площі, встановлення продуктивності природного рослинного покриву і можливостей його поліпшення мають важливе практичне значення і пов'язані з виділом і організацією територій радгоспів і колгоспів, з освоєнням малообжитих районів, зокрема в тундровій і пустинній зонах. Велику участь брали геоботаніки в розробці теорії в е р б практичному здійсненні проектів полезахисних лісонасаджень.
У полі зору Р. все ширше включаються агрофітоценоз полів, сіяних і напівкультурних лугів.
В СРСР геоботаніки входять у Всесоюзне ботанічне суспільство: беруть участь в міжнародних ботанічних конгресах. Досягнення Р. в СРСР відбиваються в «Ботанічному журналі» (з 1870), в «Бюлетені Московського суспільства випробувачів природи. Відділ біологічний» (з 1887), в «Геоботаніці» (АН СРСР. Ботанічний інститут ним. В. Л. Комарова. Праці. Серія 3) (з 1932) і аналогічних виданнях союзних республік і в працях науково-дослідних установ, в «Лісознавстві» (з 1967). Важливе міжнародне значення мають зарубіжні журнали як загальноботанічні, так і спеціалізовані [напр., «Journal of Ecology» (L. — Camb., з 1913), «Ecology» (N. Y., з 1920) «Pflanzensoziologie» (Jena, з 1931), «Vegetatio» (The Hague, з 1949, орган міжнародної геоботанічної асоціації), «Excepta botanica» (Stuttg., з 1959, журнал по ботанічній картографії)].
Літ.: Пачоський І. До., Основи фітосоціології, Херсон, 1921; Сукачев Ст Н., Рослинні співтовариства, 4 видавництва, Л. — М., 1928; Раменський Л. Р., Введення в комплексне грунтово-геоботанічне дослідження земель, М., 1938; Морозів Р. Ф., Учення про лісі, 7 видавництво, М. — Л., 1949; Биків Би. А., Геоботаніка, 2 видавництва, А.-А., 1957; Польова геоботаніка, т. 1—3, М. — Л., 1959—64; Ярошенко П. Д., Геоботаніка, М. — Л., 1961; Основи лісової біогеоценологиі, М., 1964; Шенников А. П., Введення в геоботаніку, Л., 1964; Васильовіч Ст І., Статистичні методи в геоботаніці, Л., 1969; Ярошенко П. Д., Геоботаніка. [Навчальний посібник, Л., 1969 (бібл. с. 195—98); Gams Н., Prinzipienfragen der Vegetationsforschung, Z., 1918; Du Rietz G. E., Vegetationsforschung auf soziationsanalytischer Grundlage, в кн.: Handbuch der biologischen Arbeitsmethoden, Abt. II, Bd 5. Н. 2, B. — W., 1930; Lüdi W., Die Methoden der Sukzessionsfor-schung in der Pflanzensoziologie, в кн.: Handbuch der biologischen Arbeitsmethoden, Abt. II, Bd 5. H. 3, B. — W., 1930; Rübel E., Pflanzengesellschaften der Erde, Bern, 1930; Weaver J. E. and Clements F. E., Plant ecology, 2 ed., N. Y. — L., 1938; Knapp R., Experimentelle Soziologieder höheren Pflanzen, Bd I, Stuttg., 1954; Klika J., Nauka про rostlinnych společenstvech (Fytocenologie), Praha, 1955; Scamoni A., Einführung in die praktische Vegetationskunde, 2 Aufl., Jena, 1963; BRAUNB lanque t J., Pflanzensoziologie, 3 Aufl., W. — N. Y., 1964.
