військово-революційні комітети (ВРК) в Росії, бойові органи, що створювалися більшовицькими партійними організаціями, як правило, при Радах робочих і солдатських депутатів в період підготовки і проведення Великої Жовтневої соціалістичної революції (жовтень 1917 — березень 1918). ВРК були потужним апаратом керівництва повстанням, встановлення і затвердження Радянської влади. ВРК виконували роль тимчасових надзвичайних органів пролетарської влади.
Думка про організацію бойового центру озброєного повстання для узяття влади робітниками, солдатами і селянами трудящих належить Ст І. Леніну. У вересні 1917 в листі «Марксизм і повстання», направленому в ЦК РСДРП (б), він, поставивши в порядок дня завдання підготовки озброєного повстання, писав: «А щоб віднестися до повстання по-марксистськи, тобто як до мистецтва, ми в той же час, не втрачаючи ні хвилини, повинні організувати штаб повстанських загонів...» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 34, с. 247). Вирішення ЦК РСДРП (б) від 10 (23) і 16 (29) жовтня 1917 про посилену підготовку до озброєного повстання прискорили створення органів повстання в центрі і на місцях. ВРК обиралися з представників партії більшовиків, Рад, профспілок, фабзавкомов, солдатських комітетів, військових організацій більшовиків, Червоної Гвардії і ін. Існували губернські, міські, повіти, районні, волосні, а в армії — фронтові, армійські, корпусні, дивізійні і полкові ВРК. У ряді випадків функції ВРК виконували Революційні комітети . ВРК були неоднорідні по своєму соціальному і партійному складу. У більшості ВРК переважали представники більшовиків.
Першим штабом озброєного повстання був Військово-революційний комітет Петрограду, створений радою Петрограду 12 (25) жовтня 1917. До моменту перемоги повстання в Петрограді в країні діяло понад 40 ВРК, основна діяльність яких зводилася до військово-стратегічної підготовки майбутнього повстання.
В період Тріумфального ходу Радянської влади відбувалося масове утворення ВРК. 25 жовтня (7 листопада) створений Московський військово-революційний комітет . Багато ВРК виникали за ініціативою прибулих на місця делегатів Другого Всеросійського з'їзду Рад робочих і солдатських депутатів . Великий загін комісарів, емісарів і агітаторів у різні райони країни відряджав по вказівці ЦК РСДРП (б) Петрограду ВРК. До складу ВРК більшовицька партія направила дослідних організаторів. У ВРК Естонського краю [створений 22 жовтня (4 листопада)] входили І. В. Рабчинський (голова), Я. Я. Анвельт, В. Е. Кингисепп і др.; у ВРК району 12-ої армії [створений 18 (31) жовтня і до 26 жовтня (8 листопада) працював в Цесисе нелегально] — Я. Чарінь, А. Р. Васильев, До. А. Гайліс, Я. М. Крумінь і др.; у Мінський ВРК [створений 27 жовтня (9 листопада); на початку листопада перейменований у ВРК Західного фронту і Північно-західної області] — А. Ф. Мясников (голова), М. І. Калмановіч, Ст Р. Кнорін, До. І. Ландер. Головою Псковського ВРК [створений 22—23 жовтня (4—5 листопада); 26 жовтня (8 листопада) перейменований у ВРК Північного фронту] було Ст Л. Панюшкин, Смоленського ревкома [створений 29 жовтня (11 листопада)] — С. С. Іоффе, ВРК Південно-західного фронту [створений 18 листопада (1 грудня)] — Р. Ст Разжівін, заступник голови — Ст І. Киквідзе. У ВРК Румунського фронту [створений 2 (15) грудня 1918] входили П. І. Баранов (голова), А. С. Круссер, М. Н. Троїцкий, Ст Р. Юдовський; у Київський ВРК [створений 29 жовтня (11 листопада) 1917] — Л. Л. П'ятаків, А. Ст Іванов, Ст П. Затонський, І. Кудрін, А. Е. Карпенко, М. С. Богданов, А. Б. Горвіц; у створений 15 (28) січня 1918 Київський ревком — А. Ст Іванов, М. С. Богданов, Я. Б. Гамарник, А. Б. Горвіц, М. Костюк, І. Кудрін, Н. Н. Лебедев, І. М. Крейсберг; у Харківський ВРК [знов створений 10 (23) грудня 1917] — Артем (Ф. А. Сергєєв) (голова). Ст І. Межлаук, М. Л. Рухимовіч. Головою Катеринбурзького ВРК був Н. Н. Крестінський, Вінницького ВРК — Н. П. Тарногродський, Одеського ВРК — Ст Р. Юдовський, Сімферопольського ВРК — Же. А. Міллер, Севастопольського ревкома [створений 16 (29) грудня 1917] — Ю. П. Гавен, Воронежського ревкома [створений 25 жовтня (7 листопада)] — А. С. Мойсеєвий, Тульського ревкома [створений 27 жовтня (9 листопада)] — Р. Н. Камінський, Астраханського ревкома (створений в січні 1918) — М. Л. Арістов, Шуйського ВРК — М. Ст Фрунзе, Самари ВРК [створений 27 жовтня (9 листопада)] — Ст Ст Куйбишев, Оренбурзького ВРК [створений 14 (27) листопада 1917] — С. М. Цвіллінг, Рязанського ВРК [створений 26 жовтня (8 листопада) 1917] — А. С. Сиричників, Барнаульського ВРК [створений 7 (20) грудня 1917] — М. До. Цаплін, Дагестанського ВРК [створений 8 (21) листопада] — В. Д. Буйнакський, Кубансько-чорноморського ВРК [створений 17 (30) січня 1918] — Я. Ст Полуян, ВРК Кавказької армії [створений 28 грудня 1917 (10 січня 1918)] — Р. Н. Корганов, заступник — Би. П. Шеболдаєв, Томська ВРК [створений 28 жовтня (10 листопада) 1917] — А. І. Беленец, ВРК Семіречья (створений 2 березня 1918) — П. М. Винограду. 10 (23) січня 1918 створений Донський ВРК на чолі з козаками Ф. Г. Подтелковим і М. Ст Крівошликовим. В період встановлення і зміцнення Радянської влади на місцях було утворено понад 220 ВРК.
Місцеві ВРК, діючи у контакті з СНК(Рада Народних Комісарів) і Петроградом ВРК, користувалися їх політичною, військовою і фінансовою підтримкою. 6 (19) листопада 1917 в «Правді» за підписом В. І. Леніна опубліковано звернення СНК(Рада Народних Комісарів) «До населення», яке закликало маси до сміливого творчого вирішення насущних питань революції, не чекаючи вказівок з центру. Під керівництвом ВРК загони Червоної Гвардії і революційні солдати брали владу в свої руки в одних випадках без озброєної боротьби, в інших — долаючи озброєний опір контрреволюційній буржуазії. Вони усували посадових осіб і ліквідовували установи Тимчасового уряду, «Комітети порятунку», буржуазні і дрібнобуржуазні газети і інші контрреволюційні органи. ВРК встановлювали контроль над діяльністю організацій зв'язку, транспорту, органів постачання, над арсеналами, штабами військових гарнізонів і т.п. ВРК боролися за революційний порядок, проти спекулянтів, локаутчиков і саботажників. ВРК налагоджували роботу транспорту, органів постачання, продовольчу допомогу Петрограду, Москві і фронту. Виступаючи як повноважні органи Радянського уряду, ВРК проводили декрети Радянської влади і постанови ВЦИК і СНК(Рада Народних Комісарів); організовували перевибори погоджувальних Рад, солдатських комітетів, брали участь в націоналізації підприємств, скликали обласні і губернські з'їзди Рад. ВРК роз'яснювали селянам Декрет про землю, скликали селянські з'їзди, сприяли об'єднанню Рад робочих і солдатських депутатів з Радами селянських депутатів. ВРК фронтів організовували висновок перемірій на російсько-німецькому фронті. ВРК видавали бюлетені, газети і листівки. У ряді районів скликалися з'їзди, конференції і пленуми ВРК, що зіграли важливу роль в зміцненні диктатури пролетаріату. У роки Громадянської війни на територіях, зайнятих білогвардійцями і іноземними окупантами, створювалися підпільні ВРК.
У міру організації радянського державного апарату, зміцнення Радянської влади в центрі і на місцях необхідність у ВРК і ревкомах відпадала. Вся повнота влади зосереджувалася в руках Рад робітників, солдатських і селянських депутатів. Ліквідація ВРК і ревкомов проходіла на місцях в різний час залежно від конкретних умов.
Літ.: Ленін Ст І., Марксизм і повстання, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 34; Анкети Рад центрально-промислового району (жовтень 1917 р. — січень 1918 р.), «Історичний архів», 1960 № 5; Боротьба за встановлення і зміцнення радянської влади. Хроніка подій 26 жовтня 1917 — 10 січня 1918 рр., М., 1962; Тріумфальний хід Радянської влади, ч. 1—2. Документи і матеріали, М., 1963 (у серії: Велика Жовтнева соціалістична революція); Історія КПРС, т. 3, кн. 1, М., 1967, с. 291—431; Історія СРСР з прадавніх часів до наших днів, т. 7, М., 1967, с. 159—240.
