Відхилення схилу, ухилення схилу, кут, утворений прямовисною лінією в даній точці земної поверхні і проведеною в тій же крапці нормаллю до поверхні деякої матем фігури з якою порівнюється Земля відносно її вигляду і розмірів. Як така фігура в геодезії приймається еліпсоїд обертання, званий референц-еліпсоїдом і що має відомі розміри і задане положення в телі Землі. Якщо О. о. вимірюється в плоскості в якій лежать прямовисна лінія і нормаль до поверхні референц-еліпсоїда, то воно називається повним. Звичайне повне О. о. розкладається на дві його складові рівні його проекціям на плоскість меридіана — так називається Про о. в меридіані (по широті) і на плоскість, перпендикулярну до неї, — О. о. в першому вертікале, або О. о. по довготі.
Складові О. о. в меридіані x і першому вертікале h визначають шляхом порівняння астрономічної широти j і довготи l точки земної поверхні з її геодезичною широтою В і довготі L , причому вони виражаються формулами x = j — В , h = (l — L ) cos j.
Складова О. ст в першому вертікале може бути визначена також дорогою порівняння астрономічного азимута і деякого напряму з його геодезичним азимутом А по формулі h = (а — A ) ctg j).
О. о. від нормалі до поверхні референц-еліпсоїда називаються відносними і наблюденнимі, т.к. оні виходять за результатами астрономічних спостережень і геодезичних вимірів. На величини відносних О. о. помилки спостережень і вимірів впливають порівняно слабо. В основному вони залежать від помилок у прийнятих розмірах і заданому орієнтуванні референц-еліпсоїда в телі Землі, а також від неправильності її внутрішньої будови. По величинах відносних О. о. можуть бути визначені відступом геоїда від референц-еліпсоїда (див. Нівеляція ), а також розміри і орієнтування земного еліпсоїда, що найправильніше представляє фігуру і розміри Землі в межах даної області її поверхні.
Літ.: Красовський Ф. Н., Керівництво по вищій геодезії, ч. 2, М., 1942; Міхайлов А. А., Курс гравіметрії і теорії фігури Землі, 2 видавництва, М., 1939; Молоденський М. С., Юркина М. І., Ефремов Ст Ф., Методи вивчення зовнішнього гравітаційного поля і фігури Землі, «Тр. Центрального науково-дослідного інституту геодезії аерозйомки і картографії», 1960, ст 131; Слудський Ф. А., Про ухилення прямовисних ліній, М., 1863.
