Бельгійська соціалістична партія (БСП) (Parti Socialiste Belige; Belgische Socialistische Partij), заснована в 1885 в результаті злиття Бельгійської соціалістичної партії, що виникла в 1879 після об'єднання створених в 1877 Фламандською соціалістичною і Брабантськой соціалістичною партій, з ін. робочими об'єднаннями і групами. У 1885—1940 партія називалася Бельгійською робочою партією (БРП). Керівними діячами партії в різні періоди були Е. Вандервельде, До. Гюїсманс, П. А. Спаак . В перші роки свого існування БРП, поряд з розгортанням руху за задоволення економічних вимог трудящих, велику увагу приділяла боротьбі за загальне виборче право, прагнучи цього досягти дорогою загальних політичних страйків, 10-й з'їзд БРП (1894, р. Кареньон) прийняв т.з. Декларацію принципів, яка до 2-ої світової війни 1939—45 залишалася програмою партії. Декларація принципів, що містила окремі марксистські положення, в цілому свідчила про великий вплив на БРП прудонізму і анархізму . З кінця 90-х рр. 19 ст в партії посилилися опортуністичні і реформісти елементи, що виступали за проведення політики класової співпраці з буржуазією. У роки 1-ої світової війни 1914—18 БРП займала позиції социал-шовіністів; про це, зокрема, свідчила позиція лідера БРП Вандервельде в уряді Бельгії (неодноразово входив в уряд з 1914 по 1937).
Під впливом перемоги Жовтневої революції в Росії усередині БРП в 1919 утворилася керована Ж. Жакмоттом група «Друзі експлуатованого», що стояла на пролетарських інтернаціоналістичних позиціях. У 1921 вона вийшла з БРП і разом з Бельгійською комуністичною партією послужила основою для створення Комуністичній партії Бельгії (КПБ). У 30-і роки в БРП зріс вплив елементів, що фашиствують, на чолі з головою партії Р. де Маном. У 1935 БРП відмовилася від пропозиції КПБ про створення Народного фронту. У червні 1940, після окупації Бельгії німецько-фашистськими військами, Р. де Ман пішов на співпрацю з окупантами і розпустив партію. У серпні 1941 в Бюрно-Рів'єрі (провінція Намюр) відбувся нелегальний з'їзд БРП що проголосив відновлення партії під назвою Бельгійської соціалістичної партії (БСП). У 1945 з'їзд БСП, т.з. З'їзд перемоги, підтвердив Кареньонськую декларацію принципів 1894 і ухвалив резолюцію, що визначила політичну лінію партії (відмова від класової боротьби і перехід на позиції т.з. демократичного соціалізму, поступового вростання соціалізму в капіталізм і т.п.). Ета резолюція, так само як резолюції подальших з'їздів, і програма економічного розвитку (прийнята в 1959) свідчили про подальший відхід БСП від марксизму. Лідери БСП, що очолювали уряди в 1945—49 і в 1954—58, не висунули конкретної програми боротьби за ліквідацію панування монополій і своєю політикою класової співпраці гальмували розгортання страйкової боротьби бельгійських трудящих. В області зовнішньої політики керівники БСП виступили в підтримку агресивного курсу американського імперіалізму. В умовах ослабіння міжнародної напруженості в 1955—56 БСП висловлювалася за розширення зв'язків з соціалістичними країнами в області торгівлі, науки і культури. Проте правим елементам удалося повернути БСП на колишній реакційний курс. Представники БСП, що знаходилися в уряді (1961—66), продовжували проводити лінію на співпрацю з правлячими кругами, що породило в масах глибоку незадоволеність. У 1964 в знак протесту проти цієї лінії з БСП вийшло декілька лівих членів партії, що створили в жовтні 1965 соціалістичну конфедерацію трудящих, що об'єднала частину лівих соціалістів, головним чином Валлонії, а також Брюсселю і Фландрії. Після поразки на парламентських виборах в травні 1965 в БСП посилилися розбіжності між правими і лівими, між федераціями (обласні організації БСП) фламандських і валлонських районів країни (з 1967 введено правило роздільного проведення з'їздів федерацій цих районів).
Під тиском низових організацій керівництво БСП переглянуло в 1966—67 ряд зовнішньополітичних позицій: засудило американські бомбардування ДРВ(Демократична Республіка В'єтнам) і висловилося за політичне врегулювання в'єтнамського питання, виступило проти розміщення штабів НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) на бельгійській території, за європейську безпеку і визнання післявоєнних кордонів в Європі. Черговий з'їзд БСП (листопад 1966, р. Андерлехт) виступив за підвищення життєвого рівня трудящих і розширення демократичних прав. Проте процес польовенія БСП носив обмежений характер і не охоплював всіх сторін її діяльності. На парламентських виборах 31 березня 1968 БСП отримала 28% голосів (59 місць в палаті представників і 53 — в сенаті), представники БСП увійшли до уряду, очолюваного католиком Р. Ейськенсом. Політичне лавірування БСП дозволяє їй зберігати сильні позиції в масових організаціях, що примикають до партії (у профспілковому центрі — Загальній федерації праці Бельгії, в кооперативах, касах взаємодопомоги, жіночих, молодіжних і інших організаціях). БСП входить в Соціалістичний інтернаціонал. З 1945 колективне членство в БСП замінене індивідуальним. Чисельність БСП — 130 тис. чіл. (1970). ЦО(центральний орган) — газета «Пепль» («Le Peuple», заснована в 1885). Голова партії — Л. Коллар (з 1959).
Літ.: Шлепнер B.c., Сто років соціальної історії Бельгії, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1959; Pierson М. A., Histoire du socialisme en Belgique, [Brux.], 1953; Vandervelde E., Le Parti ouvrier belge 1885—1925, Brux.. 1925; Les fastes du Parti 1885—1960, Brux., 1960.
