Вандервельде (Vandervelde) Еміль (25.1.1866, Іксель, — 27.12.1938, Брюссель), бельгійський політичний діяч, правий соціаліст, один з лідерів 2-го Інтернаціоналу. За освітою юрист. Професор політекономії Брюссельського університету (1924). Член Бельгійській соціалістичній партії з моменту її підстави (1885), з середини 90-х рр. 19 ст її керівник. З 1894 член палати депутатів. З 1900 голова Міжнародного соціалістичного бюро 2-го Інтернаціоналу. Під час 1-ої світової війни социал-шовініст; у 1914 увійшов до буржуазного уряду і до 1937 неодноразово займав пости міністра закордонних справ, юстиції і ін. Після Лютневої революції 1917 Ст приїжджав до Росії для агітації за продовження імперіалістичної війни. Був представником Бельгії на Паризькій мирній конференції 1919—20 і підписав Версальський мирний договір 1919 . У 1922 присутній на процесі правих есерів в Москві як захисник. Будучи в 1925—27 міністром закордонних справ, підписав Локарнськие угоди 1925. Автор книг і брошур, написаних з опортуністичних позицій; виступав проти визнання СРСР, виправдовував колоніальну політику Бельгії в Конго.
Соч.: Le Parti ouvrier beige 1885—1925, Brux., 1925.
Літ.: Ленін Ст І., Опортунізм і крах II Інтернаціоналу, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 27; його ж. Пролетарська революція і ренегат Каутський, там же, т. 37, с. 332—338.
