Апперцепція
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Апперцепція

Апперцепція (від латів.(латинський) ad — до і perceptio — сприйняття), одна з фундаментальних властивостей психіки людини, що виражається в обумовленості сприйняття предметів і явищ зовнішнього світу і усвідомлення цього сприйняття особливостями загального вмісту психічного життя як цілого, запасом знань і конкретним станом особи. Термін «А.» ввів Г. Лейбніц (див. «Нові досліди про людський розум», М-код.—Л., 1936, с. 120), позначивши їм процес усвідомлення враження, що ще не дійшло до свідомості; це визначило перший аспект поняття А.: перехід плотського, неусвідомленого (відчуття, враження) в раціональне, усвідомлене (сприйняття, вистава, думка). І. Кант звернув увагу на те, що діяльність розуму синтезує атомарні елементи чуттєвості, завдяки чому сприйняття завжди володіє деякою цілісністю. Для позначення зв'язку і єдності вистав в свідомості Кант ввів поняття «Синтетичного єдність А.», тобто єдність процесу усвідомлення. На рівні чуттєвості така єдність забезпечується розумом, який є «... здатність а priori зв'язувати і підводити багатообразне [вміст] даних вистави під єдність апперцепції» (Соч., т. 3, М., 1964, с. 193). Синтез з вже наявних вистав Кант назвав трансцендентальною А. У 19 ст І. Ф. Гербарт через поняття А. пояснював обумовленість вмісту нової вистави запасом вже наявних вистав. Ст Вундт, завдяки якому поняття А. набуло широкого поширення в психології, об'єднав в нім всі три аспекти: усвідомлення сприйнятого, його цілісність і його залежність від колишнього досвіду. З допомогою А. він намагався пояснити виборчий характер свідомості і поведінки.

  В сучасній психології поняття А. виражає той безперечний факт, що різні люди (і навіть одна людина в різний час) можуть по-різному сприймати один і той же предмет і, навпаки, різні предмети сприймати як один і той же. Це пояснюється тим, що сприйняття предмету є не просте копіювання, а побудова образу, здійснюване під впливом тих, що є в особи сенсрмоторних і категоріальних схем, запасу знань і т.д. В зв'язку з цим розрізняють стійку А. (обумовлену світоглядом і загальною спрямованістю особі) і тимчасову А. (визначувану настроєм, ситуаційним відношенням до сприйманого і т.д.), сприйняття, що тісно переплітаються в конкретному акті. Різновидами ідеї А. є поняття гештальта, установки, що виражають різні аспекти активності особи.

  Літ.: Івановське Ст, До питання об апперцепції, «Питання філософії і психології» 1897 № 1; Рубінштейн С. Л., Основи загальної психології, 2 видавництва, М., 1946, с. 50-58, 241; Metzger W., Psychologie, Darmstadt, 1954, S. 100, 128. Див. також літ.(літературний) при ст. Сприйняття .

  Ст А. Костеловський.