Аграрні кризи, капіталістичні кризи надвиробництва в сільському господарстві. Виявляються в зростанні запасів сільськогосподарських товарів, що не реалізовуються, падінні фермерських цін на них, знищенні частини сільськогосподарських товарів, що не знаходять попиту, падінні фермерського чистого доходу, прискоренні процесу розорення і експропріації дрібних і середніх сільськогосподарських виробників, посиленні аграрного перенаселення (зростанні прихованої безробіття) і падінні заробітної плати сільськогосподарських робітників.
З розвитком капіталізму процес відтворення в сільському господарстві тісно переплітається з процесом відтворення в промисловості. Тому сільське господарство, як і інші галузі господарства, випробовує на собі удари загальних економічних криз. Окрім цього, капіталістичному сільському господарству властиві специфічні А. до. Вони розтягуються на цілі десятиліття існуючи як самостійне явище поряд з економічними кризами надвиробництва, які носять періодичний характер. Наприклад, А. до., що виник разом з промисловою кризою 1873 і що охопив Західну Європу, Росію, а потім і США, тривав, то загострюючись, то декілька лагідніючи, до середини 90-х рр. Тривалістю характеризуються також А. до. між 1-ою і 2-ою світовими війнами і після 2-ої світової війни. А. до. надають дію на хід капіталістичного циклу заглиблюючись і затягуючи промислові кризи і депресії, ослабляючи і скорочуючи фази пожвавлення і підйому. У свою чергу промислові кризи викликають загострення А. до., які так само, як і промислові кризи, породжуються основним протиріччям капіталізму — між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення. В умовах історичної відсталості сільського господарства А. до. означають загострення і вибух специфічних протиріч відтворення капіталу в сільському господарстві, що є результатом глибоких зрушень в сільськогосподарському виробництві і його розміщенні. Пристосування сільськогосподарських виробників до нових умов виробництва і збуту сільськогосподарських продуктів охоплює тривалі періоди часу.
Монополія приватної власності на землю обумовлює необхідність сплати земельної ренти, яка фіксується в цінах на землю, орендній платі, відсотках по іпотечній заборгованості. Структурні зміни в умовах виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції приводять до «революції у вартості», до значного зниження ринкової вартості, а отже, регулюючої ціни сільськогосподарських товарів. В цьому випадку виникає конфлікт між новим рівнем вартості і цін на сільськогосподарські товари і старими рентними стосунками, який довго не знаходить свого дозволу. У час А. до. при падінні цін на сільськогосподарські товари зникає звичайне джерело (додатковий прибуток) для сплати ренти. За цих умов рента виплачується за рахунок подальшого пониження заробітної плати сільськогосподарських робітників, за рахунок середнього прибутку і навіть невідшкодування частині авансованого капіталу, що веде до різкого загострення класових протиріч і тривалого порушення умов відтворення в сільському господарстві, до затягування А. до. У тривалому А. до. останній чверті 19 ст падіння ринкової вартості сільськогосподарських товарів було в основному пов'язане з широким освоєнням нових родючих земель, вільних від рентних платежів. Цьому неабиякою мірою сприяли технічна революція в засобах транспорту і технічний прогрес в землеробстві. У світовому А. до. 20—30-х рр. 20 ст, в ще більшій мірі в А. до. після 2-ої світової війни зміна регулюючої ціни пов'язана з впровадженням нової техніки і технології виробництва, що різко понизили вартість сільськогосподарських товарів.
На затяжний характер А. до. впливають не лише рентні стосунки, але і такі особливості сільськогосподарського виробництва, як дія на нього природних умов; висока доля фіксованих платежів, не залежних від обсягу виробництва; наявність крупних сільськогосподарських підприємств з низькими витратами виробництва, які можуть і при значному пониженні цін продавати свою продукцію з прибутком; наявність маси дрібних фермерів, які не можуть шукати виходу в скороченні виробництва. Через ці причини об'єм сільськогосподарської продукції у зв'язку з кризисним падінням цін скорочується повільніше, ніж в промисловості, а у ряді випадків зовсім не скорочується. Ще більш загострюють А. до. і утрудняють вихід з нього що посилюються в епоху імперіалізму багатообразні форми експлуатації сільськогосподарських виробників крупним капіталом міста і буржуазною державою через ціни, кредит, торгівельно-посередницьку мережу, податкову систему.
З розвитком державно-монополістичного капіталізму одним з проявів А. до. стають антикризові заходи буржуазної держави, направлені на обмеження сільськогосподарського виробництва і на підтримку певного рівня сільськогосподарських цін при їх тенденції до падіння. Наприклад, з виникненням в 1948 нового тривалого А. до. у США було відновлено аграрне законодавство, направлене на скорочення посівних площ, підтримка сільськогосподарських цін на колишньому рівні і на субсидування експорту за демпінговими цінами, що загострило протиріччя між капіталістичними країнами-експортерами. Політика підтримки рівня сільськогосподарських цін, що склався раніше, стримувала скорочення сільськогосподарського виробництва і перечила заходам щодо його обмеження. Крупні господарства, що отримали переважну долю урядових засобів, використовували їх для інтенсифікації сільського господарства. При скороченні посівних площ в 1965 в порівнянні з 1950 на 11% врожайність з 1 га зросла на 46%. Накопичення товарних надлишків продовжувалося. Наприклад, перехідні запаси пшениці у 4 головних експортерів (США, Канада, Австралія і Аргентина) гигантськи виросли з 5,9 млн. т в 1947 до 29,9 млн. т в 1953 і 56,4 млн. т в 1961 і лише до 1966 у зв'язку з деяким пом'якшенням А. до. вони знизилися до 30,9 млн. т, залишаючись на високому кризисному рівні.
При величезному зростанні прибутків монополій, що переробляють сільськогосподарські продукти і що поставляють сільському господарству засобу виробництва, чистий дохід фермерів в США впав з 17,8 млрд. доларів в 1947 до 14,2 млрд. доларів в 1965, а фермерська іпотечна заборгованість більш ніж подвоїлася. Експропріація фермерської власності і зганяння дрібних фермерів і орендарів із землі прийняли грандіозні масштаби. Лише за період 1954—59, за даними сільськогосподарських переписів, число ферм в США скоротилося на 1072 тис. З 1959 по 1964 зникли ще 554 тис. ферм, тобто 15% всіх господарств. Державно-монополістичне регулювання сільського господарства сприяє процесу концентрації велико-капіталістичного сільського господарства за рахунок розорення і пролетаризації мас трудящих фермерства і селянства.
В умовах державно-монополістичного регулювання сільського господарства післявоєнний А. до. виявляється не стільки в падінні абсолютного рівня сільськогосподарських цін, скільки в погіршенні їх співвідношення з цінами на промислові товари (з 1947 по 1965 індекс фермерських цін по відношенню до 1910—14 = 100 знизився з 276 до 246, а індекс цін, що сплачуються фермерами за промислові товари, за той же період підвищився з 240 до 320), в зростанні запасів сільськогосподарських товарів, що не реалізовуються, і в падінні чистого доходу фермерства і селянства. Технічний переворот в сільськогосподарському виробництві, що відбувається в розвинених капіталістичних країнах, пов'язаний з крутою ламкої старої технічної бази і переходом до стадії машинного виробництва, породжує при низькій купівельній спроможності мас тенденцію до тривалого відносного надвиробництва в сільському господарстві. При цьому від кризи надвиробництва, що охоплює світовий ринок, найбільшою мірою страждають слаборозвинені країни з однобічно розвиненою економікою, оскільки вони часто залежать від експорту який-небудь однієї сільськогосподарської культури і вимушені здійснювати його при різкому падінні експортних цін. Наприклад, ціни на каві впали з 1075 доларів за 1 т в 1951 до 734 доларів в 1966; какао відповідно — з 711 долара до 440 доларів; бавовна — з 1169 доларів до 601 долара і так далі В той же час в багатьох країнах, що розвиваються, спостерігається великий дефіцит основних продуктів харчування і дуже гостро коштує продовольче питання. В рамках капіталізму це протиріччя нерозв'язне.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., [Листи], Соч., 2 видавництва, т. 29, с. 187—89, т. 34, с. 367—69; Ленін Ст І., Капіталізм в сільському господарстві, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 4, гл.(глав) X; його ж. Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 1905—1907 років, там же, т. 16, с. 282—85; Варга Е., Нариси по проблемах політекономії капіталізму, М., 1964, с. 259—307; Любошиц Л., Питання марксистсько-ленінської теорії аграрних криз, М., 1949; Мартинов Ст А., Післявоєнна аграрна криза, в кн.: Сучасні цикли і кризи, М., 1967, с. 366-421.
