Ішрак (араб., буквально — блиск, сяяння), термін середньовічної мусульманської філософії, що позначає інтуїтивне збагнення істини через «осяяння» душі, звільненої від зв'язків з матеріальним світом. Учення І., у якому синтезувалися ідеї зороастрізма і неоплатонізма, розглядалося в мусульманському середньовічному світі як типово східне і протиставлялося західній (арістотелівською) теорії пізнання, заснованій на дискурсивному (понятійному) способі мислення. Концепція І. розділяла неоплатоністськоє уявлення про світ, його буття, рух і красу як про еманації (виділенні) божественного світла. Детальний виклад філософії І. міститься в однойменному трактаті середньовічного близькосхідного мислителя Шихаб Пекло-Діна Сухраварді (12 ст).
Літ.: Nasr S. Н., Three Muslim sages: Avicenna, Suhrawardi, lbn Aravi, Camb., 1964.
