Єдність і боротьба протилежностей
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Єдність і боротьба протилежностей

Єдність і боротьба протилежностей, загальний закон природної і суспільно-історичної дійсності, промовець і як закон її пізнання, що виражає суть, «ядро» діалектики. Цей закон займає центральне місце в матеріалістичній діалектиці, має універсальне методологічне значення. В світі немає таких явищ, які б знаходилися поза процесом безконечного розвитку, процесом виникнення усередині всякої цілісності протилежних моментів, їх перетворення один в одного, поза суперечливими стосунками між ними. Характеристика всякого об'єкту як підлеглого закону Е. і б. п. вказує на джерело загального руху і розвитку не десь поза ним самим, не в метафізичних або надприродних силах, а в самому об'єкті, в його саморуху і розвитку. Цей закон орієнтує на розкриття внутрішнього механізму і динаміки саморозвитку. Він дозволяє зрозуміти всяку цілісність як складну і розчленовану систему, що містить в собі елементи або тенденції, безпосередньо один з одним несумісні. Він дає можливість всяку структуру, що стала, тлумачити так, що її пронизує логіка її історичного становлення. Закон Е. і б. п. знімає ілюзію остаточної зі всякої обмеженої форми існування в природі і суспільстві, він орієнтує на розкриття скороминущого характеру таких форм, їх перехід у вищі і розвиненіші форми у міру вичерпання ними своїх можливостей. Наприклад, в біологічній еволюції саме шляхом Е. і б. п. спадковості і мінливості відбувається становлення нових форм життя. У фізичних процесах саме Е. і б. п., промовці, наприклад, як корпускулярні і хвилеві властивості, пояснюють природу світла, більш того, це з'явилося грунтом для «драми ідей» у фізичній науці, де протиборство корпускулярної і хвилевої теорій і їх синтез характеризували її прогрес. Просте вираження Е. і б. п. в товарно-капіталістичному світі — це споживна вартість і вартість; найбільш розвинені протилежності капіталізму — робочий клас і буржуазія; капіталіст виступає як персоніфікація капіталу, як «... породження праці, вороже праці» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 26, ч. 3, с. 307).

загрузка...

  Відносно зовнішня сторона Е. і б. п. полягає в тому, що існують поза один одним полюси або крайнощі, такі, як ліве і праве, хороше і погане, плюс і мінус, північний і південний полюси і тому подібне Ці полюси в рівній мірі взаємно передбачають один одного (нероздільні, знаходяться в кореляції) і виключають один іншій (витісняють, відштовхують, несумісні). Розсудливе мислення, через свою обмеженість (див. Розум ) пізнає лише цю, зовнішню сторону Е. і б. п. Воно бачить у відносинах між протилежностями лише взаємодія логічно рівних крайнощів. На основі цієї вистави полюси тлумачаться метафізичними концепціями дуалізм — як вічні світові абсолюти («світло» і «тьма», абсолютно-позитивне і абсолютно-негативне). Діалектика ж, навпаки, зовсім не зупиняється на визнанні того, що протилежності виявляються як полюси. Вона убачає за їх взаємодією нерівноправне відношення протилежностей, що виникають одна з іншої, їх перехід один у одного, взаємопроникнення, що доходить до тотожності, їх протиріччя (див. Протиріччя ) і дозвіл через боротьбу. «Діалектика є вчення про те... як бувають... тотожними протилежності...» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29, с. 98). З точки зору розумного діалектичного мислення (див. Розум ) дійсних протилежностей не буває поза єдністю і тотожністю, поза взаємопроникненням і боротьбою. Так само не буває дійсної конкретної єдності без специфічних протилежностей (наприклад, нового і старого, традиційного і творчого і т. п.).

  В історії філософії спочатку склалося уявлення про повсюдне зчеплення крайнощів, про їх чергування і заміщення один одним, про те, що вони «сходяться». З цієї вистави виросла концепція полярізма (наприклад, в Лао-цзи, в піфагореїзмі), яка в інших формах відтворюється і у ряді шкіл нового і новітнього часу (Ф. Ст Шеллінг, А. Уайтхед, органіцизм). Власне діалектика зароджується там, де розкривається проблема протиріччя — спочатку протиріччя виявляється у вигляді образу — «гармонія ліри і лука» (Геракліт) або апорії . З античних філософів найбільш розгорнуто розглядав діалектику Е. і б. п. Платон. У епоху Відродження ідею «збігу протилежностей» розвивали Микола Кузанський і Дж. Бруно. У новий час І. Кант створив учення про антиноміях, І. Фіхте — вчення про діалектику в діяльності «Я», Гегель — учення про Е. і б. п. як змістовно-логічному принципі. Останнє — одна з найважливіших історичних передумов марксистської діалектики.

  В сучасній буржуазній філософії переважають дві тенденції. У позитивістів протилежності зводяться до полюсів, а їх відношення — до взаємної додаткової (комплементарізм). В іррационалістов протилежності укладають нібито принципово не виразимі пізнанням або нерозв'язні антиномії (трагічна діалектика і т. п.). У маоістській лжедіалектіке Е. і б. п. підміняється міфологічним уявленням про одвічну всеразрушительной війну між світовими абсолютамі і про фатальний розкол кожного предмету на антагоністичні полюси. Виходячи з цього, маоісти знаходять антагоністичні протиріччя і в соціалістичному суспільстві. Реформісти і праві ревізіоністи, навпаки, пропагують тезу про примирення протилежностей, що служить методологічною «підставою» для того, що їх погоджується з буржуазією в політиці.

  В марксистській філософії Е. і б. п. — фундаментальний методологічний принцип. В. І. Ленін вважав важливим досліджувати Е. і би. п. «... як закон пізнання (і закон об'єктивного світу)» (там же, с. 316). Роздвоєність єдиного на полюси — лише результат того, що протилежності знаходять відносну самостійність. Послідовно розкривати рух як діалектично-суперечливий саморух можна лише поширюючи цей принцип також і на процес пізнання. Діалектика вимагає ввести історизм в логіку мислення і зрозуміти, що сама «істина є процес» (див. там же, с. 183).

  Вираження «боротьба протилежностей» містить наступний сенс: 1) всяка органічна система містить в собі внутрішнє протиріччя; 2) це протиріччя безперервно вирішується і відтворюється; 3) воно ускладнюється тим, що кожна з тих, що володіють відносною самостійністю зовнішніх протилежностей сама суперечлива; 4) лише через повне вирішення таких протиріч цілого можливе прогресивне подолання його і перехід до вищої форми.

  В суспільстві розвиток здійснюється як Е. і б. п., властивих процесу, в якому люди (класи і т. п.) роблять свою історію. Прогрес матеріальної і духовної культури відбувається через породження тих, що перечать один одному тенденцій, способів діяльності, усе більш багатообразних здібностей, форм спілкування, теорій, цінностей і тому подібне «Співіснування двох взаємно-суперечливих сторін, їх боротьба і їх злиття в нову категорію складають суть діалектичного руху» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 4, с. 136, ср. с. 146). Проте в умовах класових формацій творча діалектика процесу людської діяльності скута і знівечена класовим антагонізмом .

  Капіталізм, остання антагоністична формація, породжує і формує робочий клас, покликаний історично кінець кінцем здолати світ антагонізмов. Піднімаючись в своєму розвитку і освіті, робочий клас все більше стає творчо-революційною силою, виступаючою проти всіх форм соціального гніту. Він стає здатним також «... скинути з себе всю стару мерзенність...» і створити комуністичне суспільство (Маркс До. і Енгельс Ф., там же, т. 3, с. 70).

  Марксистське розуміння Е. і б. п. протіворечит спробам абсолютизувати антагонізми або тлумачити їх як якийсь фатальний руйнівний початок в історії. Антагонізм є лише обмежена, скороминуща форма стосунків між протилежностями. Помилкова апологія антагонізмов приводить до концепції протилежностей без єдності, без спільності походження.

  Закон Е. і б. п. не сумісний ні з суб'єктивізмом, що підміняє конкретні вирішення проблем упередженими абстрактними розмежуваннями, ні з об'єктивізмом, не проникаючим у суперечність об'єктивних процесів. Борці за комунізм бачать в Е. і б. п. Філософський принцип комуністичного ідеалу і метод його реалізації в історії.

  Літ.: Розенталь М. М., Діалектика «Капіталу» Маркса, 2 видавництва, М., 1967; Історія марксистської діалектики, М., 1971.

  Див. також літературу при ст. Антагонізм, Протиріччя .

  Р. З . Батіщев.