Юнкерство, крупні дворяни-землевласники в Германії, що еволюціонували від феодального господарства до капіталістичного. Ю. виникло в 16 ст, соціальну основу його складало дворянство-рицарство, головним чином в Східній Пруссії. Економічними передумовами утворення Ю. були зростання попиту на хліб низки країн Західної Європи з промисловістю, що розвивається, і підвищення цін на нього на світовому ринку. Це зумовило розширення виробництва зерна шляхом посилення крепостнічеськой експлуатації селян. Зростання товарності господарства дворян-землевласників супроводилося захватом громадських володінь, а також посиленням панщини. Пануюче положення Ю. у економіці, в державній, політичній і військовій сферах більшою мірою зумовило встановлення спочатку в Пруссії, потім і в Німецькій імперії мілітаристського поліцейсько-бюрократичного режиму.
Ліквідація феодальних стосунків в землеволодінні у зв'язку з розвитком капіталістичних стосунків відбувалася повільно, середньовічні порядки поступово пристосовувалися до капіталізму і через це надовго зберігалися як феодальні пережитки. Починаючи з відміни кріпака права (1807) впродовж 1-ої половини 19 ст була проведена серія земельних реформ, що регулювали викуп селянами панщини і різних феодальних повинностей, внаслідок чого Ю. отримало, окрім величезного грошового відшкодування, 1 / 3 колишніх селянських земель; відбувалося масове обезземелення селянства. Латифундії (див. Латифундизм ) ставали основою капіталістичного господарства в селі. Привілеї Ю., частково втрачені в ході Революції 1848—49, були відновлені в період реакції, що послідував за нею. Прусське поміщицьке землеволодіння не було розбите буржуазною революцією, воно «... уціліло і стало основою „юнкерського» господарства, капіталістичного в основі, але сільського населення, що не обходиться без відомої залежності...» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17, с. 129). У 1895 25 тис. маєтків розміром понад 100 га кожне (0,4% всіх господарств) мали 24% земель, тоді як на долю 58,2% селянських господарств доводилося лише 5,6% з.-х.(сільськогосподарський) площ. Експлуатуючи працю колишніх кріпосних селян, що перетворилися на поденників з наділами, юккери використовували і окремі феодальні права. Згідно з «Статутом про челядь» (скасованому в 1918), вони мали право судити селян на території своїх маєтків і піддавати їх різним покаранням аж до тюремного висновку.
Трансформація поміщицького (юнкерського) господарства в капіталістичний — основний вміст т.з. прусської дороги розвитку капіталізму в сільському господарстві (див. в ст. Аграрне питання ) . В ході цієї еволюції, підкреслювало Ст І. Ленін «... крепостнічеськоє поміщицьке господарство повільно переростає в буржуазне, юнкерське, засуджуючи селян на десятиліття найболіснішої експропріації і кабали, при виділенні невеликої меншості „гроссбауеров” („крупних селян”)» (там же, т. 16, с. 216). Не дивлячись на те, що до кінці 19 ст співвідношення сил між Ю. і буржуазією в Германії змінилося на користь останньої, воно продовжувало переважати в державному апараті і особливо в армії.
Листопадова революція 1918 в Германії не торкнулася корінним чином соціальних стосунків в селі. Крупне поміщицьке землеволодіння кінець кінцем залишилося незайманим. Ю. не було усунено також і з політичної арени, хоча і відтіснилися буржуазією на другий план. Юнкери отримали значні урядові субсидії з державного бюджету для здійснення політики т.з. допомозі східним областям.
що брало активну участь в 1933 у встановленні в Германії фашистської диктатури Ю. користувалося заступництвом гітлерівського уряду. Окрім введення пільгових митних тарифів, юнкерам були видані на розвиток їх господарств субсидії на суму 1 млрд. марок. У руках Ю. знаходився контроль над з.-х.(сільськогосподарський) виробництвом країни. Після розгрому Німеччини в 2-ій світовій війні 1939—45 в результаті проведення аграрної реформи (див. в ст. Аграрні реформи ) і ін. демократичних перетворень в Східній Німеччині Ю. як клас перестало існувати. У Західній Німеччині, де не проводилися демократичні аграрні перетворення, в післявоєнний період збереглися залишки Ю., у тому числі за рахунок наділу землею орендарів тих, що бігли з Східної Німеччини поміщиків. Проте в умовах сучасного ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) Ю. у колишньому його значенні не існує, колишні поміщицькі господарства перетворилися на крупних капіталістичних з.-х.(сільськогосподарський) підприємства, складові частина системи державно-монополістичного капіталізму країни. Власники таких господарств тісно пов'язані з фінансово-монополістичним капіталом і в політичному плані зазвичай виступають з реакційних позицій.
Літ.: Енгельс Ф., Прусська горілка в німецькому рейхстагу, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19; його ж, Прусська конституція, там же, т. 4; його ж, Селянська війна в Германії, там же, т. 7; його ж, Селянське питання у Франції і Германії, там же, т. 22; Ленін Ст І., Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 1905—1907 років, Поли. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 16; його ж, Аграрне питання в Росії до кінцю XIX століття, там же, т. 17; Пік Ст, Землі юнкерів — селянам, в його кн.: Ізбр. статті і мови, М., 1976; Петрушов А., Аграрні стосунки в Германії. (За даними сільськогосподарських переписів 1882—1939 рр.), М., 1945; Кучинський Ю., Нариси історії німецького імперіалізму, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1952; Драчева Н. П., Аграрні стосунки у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) в умовах інтеграції сільського господарства країн ЄЕС(Європейське економічне співтовариство), М., 1973; Vogel G., Agrarpolitik der Monopole. Die Rolle der Landwirtschaft in den imperialistischen Plänen der Monopole in Westdeutschland, B., 1957; Rechtziegler Е., Neue Entwicklungstendenzen in der Landwirtschaft der kapitalistischen Staaten, B., 1968; Scheringer R., Sprenger W., Arbeiter und Bauern gegen Bosse und Banken, Fr./M., 1970.
