Чжоу, назва китайської династії і епохи в історії Древнього Китаю [1027—256 (за іншими даними, 249) до н.е.(наша ера)]; ділиться на Зап. Ч. (1027—771 до н.е.(наша ера)) і Вост. Ч. [770—256 (за іншими даними, 249) до н.е.(наша ера)]. Династія Ч. була заснована У Ваном, вождем племені чжоусцев, який в 1027 розгромив ранню державу Інь і об'єднав всі племена і території Північного Китаю. Для управління країною був використаний метод виділення доль, влада в яких надавалася родичам, сподвижникам і союзникам вана (пануючи). Чжоуськая аристократія, що спиралася на чжоусцев-дружінників, у ряді подарованих їй доль складала чужорідний елемент, і тому її панування мало своїм слідством не лише соціальний, але і племінний гніт. Боротьба доль з центральною владою і боротьба між долями приводила поступово до знищення або ослабіння деяких з них і появі нових царств — незалежних або напівзалежних держав. З 8 ст до н.е.(наша ера), в період Чуньцю, влада чжоуських ванов ослабіла, в 7—6 вв.(століття) до н.е.(наша ера) в країні фактично панували по черзі правителі найбільш могутніх царств — «гегемонів». В період Чжаньго (5—3 вв.(століття) до н.е.(наша ера)) висувалися сім сильних царств, що боролися між собою за панування в країні. Династія Ч. втратила владу, поширюючи її лише на родові володіння Ч.; останні були завойовані царством Цинь в 256—249 до н.е.(наша ера)
В період Ч. з 6 ст до н.е.(наша ера) почалося поширення заліза, що привело до різкого підйому продуктивних сил, поліпшення обробки грунту. Епоха Ч. ознаменувалася утворенням ряду філософських шкіл (конфуціанство,даосизму,фацзя і ін.), розвитком літератури, образотворчого і музичного мистецтва.
Літ.: Історія Китаю з прадавніх часів до наших днів, М., 1974; Васильев Л. С., Аграрні стосунки і община в древньому Китаї (XI—VII вв.(століття) до н.е.(наша ера)), М., 1961; Фань Вень-лань, Древня історія Китаю, [пер. з кит.(китайський)], М., 1958.
