Даосизм, 1) один з основних напрямів древнекит. філософії, представлене, в першу чергу, трактатами «Лао-цзи» (ін. назва — «Дао де цзін») і «Чжуан-цзи». В даний час більшість учених приходять до висновку, що «Чжуан-цзи» з'явився близько 300 до н.е.(наша ера) і приблизно в той же час — «Лао-цзи», у зв'язку з чим датування виникнення Д. пересувається з 6—5 вв.(століття) до н.е.(наша ера) (як вважалося раніше) до 4—3 вв.(століття) до н.е.(наша ера)
В центрі учення, викладеного в «Чжуан-цзи» у вигляді притч, що носять полемічний характер і направлених проти конфуціанство і моїзма (див. Китай, розділ Філософія), лежать зіставлення природи суспільству і заклик до людини струсити з себе окови обов'язків і боргу і повернутися до простій, простою життю, близькому до природи, втілюючою дао. Це поняття виступає як таїнств, цілісність уселенського життя, присутня у всьому, але нічим одиничним що не вичерпується, не пізнавана розумом і невимовна в словах. Розчарування в можливості політичної і соціальної дії, анархічний індивідуалізм, містицизм і ірраціоналізм характерні для філософії «Чжуан-цзи», а наявна в трактаті думка про бажаність тотального винищування культури поклала початок даоській традиції, не раз впродовж історії Китаю що ідеологічно оформляла селянську революційність. В той же час превознесеніє природи і заклик до уважного спостереження процесів, що відбуваються в ній, з одного боку, сприяли появі в Китаї первинних наукових знань, що зробили можливим ряд винаходів (зокрема, папери), що сприяли технічному прогресу; з ін. сторони, зіграли згодом величезну роль в розвитку китайського живопису (у особливості пейзажної). У трактаті «Лао-цзи» поняття «дао» набуває сенс не лише суті, але і першопричини всесвіту. Замість властивого «Чжуан-цзи» абсолютного заперечення політики і моралі з'являється заклик до недіяння (увей), що означає в моральному плані самоусунення, поступливість, відмова від бажань і від боротьби, а в політичному плані — проповідь невтручання уряду в життя народу.
2) Одна з китайських релігій. Виникла в 2 ст н.е.(наша ера) і використовувала як основне канонічне вигадування трактат «Лао-цзи». У 2 ст Чжан Дао-лін заснував, мабуть під впливом буддизму, даоську релігійну організацію, за допомогою якої під час повстання «Жовтих пов'язок» (184) було створено повстанську державу. На початку 5 ст Коу Цянь-чжі розробив даоську теологію і ритуал, що створило можливість проголошення Д. державною релігією. Особливим заступництвом користувався Д. у епоху Тан, коли по імператорському указу були канонізовані Лао-цзи, Чжуан-цзи і ін. даоські мислителі і по всій країні споруджувалися даоські храми. Після 10 ст Д. втратив підтримку державної влади і зберігся до середини 20 ст головним чином як синкретична народна релігія, що ввібрала в себе елементи конфуціанства і буддизму.
Основною метою адептів Д. є досягнення довголіття, для чого уживається цілий ряд методів, починаючи із специфічної дієти і кінчаючи різними фізичними вправами. Даоські маги і лікарі, що займалися пошуками еліксиру безсмертя, значно сприяли розвитку кит.(китайський) алхімія.
Літ.: Ян Хин-шун. Старокитайський філософ Лао-цзи і його учення, М. — Л., 1950; Атеїсти, матеріалісти діалектики Древнього Китаю, вступить, ст., пер.(переведення) і коментарі Л. Д. Позднєєвой, М., 1967; Рубін Ст А., Людина в старокитайській думці, «Народи Азії і Африки», 1968 № 6; Fung Yulan, A history of Chinese philosophy, v. 1—2, Princeton, 1952—53; Maspero H., Melanges posthumes sur les religions eti''histoire de la Chine, v. 2, P., 1950.
