Чернігівське князівство, староруське князівство 11—13 вв.(століття), що займало територію мешканців півночі, частково галявин,радимичів,вятічей і ін. по обох берегах Дніпра, перебігу рр. Ясна, Сейма, Сожа, басейн верхньої Оки і ін. Міста Чернігів (столиця), Сновськ, Любеч, Сіверський для Новгорода, Стародуб і ін. У 1024—36 самостійне володіння Мстислава Володимировича, в 1054—73 ¾ Святослава Ярославіча, в кінці 11 ¾ початку 13 вв.(століття) — його нащадків князів Святославічей. У 1097 відокремилося Сіверське князівство, з 12 ст протікав інтенсивний процес розпаду князівства. Останній чернігівський князь — Михайло Всеволодович (розум. 1246). До 1239 Чернігова був узятий і спалений монголо-татарамі. Незабаром Ч. до. перестало існувати як державне ціле.
Міста Ч. до. були центрами староруської культури. У Чернігові були побудовані Спасо-Преображенський собор (1036), Успенський собор монастиря (12 ст) Єльця, церква Параськеви П'ятниці (12—13 вв.(століття)) і ін. Широку популярність в Древній Русі здобуло «Ходіння» Данила (почало 12 ст), ігумена одного з чернігівських монастирів.
Літ.: Насонов А. Н., «Російська земля» і утворення території Староруської держави, М., 1951; Зайців А. До., Чернігівське князівство, в збірці: Староруські князівства Х—xiii вв.(століття), М., 1975.
