Поляни, східнослов'янське племінне об'єднання, що займало лісостепові чорноземні землі по обох берегах Дніпра від Любеча до Рідні, а також по нижній течії річок: Роси, Сули, Стугни, Тетеруки, Ірпеня, Десни і Пріпяті. Полянськая земля знаходилася на стику територій різних східнослов'янських племен (древлян, радимичів, дреговичів, мешканців півночі) і зв'язувала їх між собою за допомогою водних магістралей. По землях П. проходіл і важливий торгівельний дорога «з варяг в греки», що пов'язував Північну Європу з причорномор'ям і Візантією. У 9—10 вв.(століття) в П. великий розвиток отримують землеробство ріллі і різні ремесла (ковальське, літейноє, гончарне, ювелірне і ін.). Вже в цей час Полянськая земля мала високу щільність населення, про що свідчать тисячі курганів, виявлених археологами. П. проживали малими сім'ями в напівземлянках і житлах наземного типа, носили домотканий одяг і скромні прикраси. До прийняття християнства небіжчиків спалювали, а над останками зводили курганні насипи. У 9 ст П. попали під владу Хазара каганата і виплачували йому дань. У 60-і рр. 9 ст П. під буттям на чолі своїх князів здійснювали звитяжні походи на Візантію, печенігів і соседей-полочан. У 80-і рр. 9 ст Полянськая земля була захоплена новгородським князем Олегом, після чого стала ядром Староруської держави. Найбільшими містами П. були: Київ, Переяславль-російський, Ріднить, Вишгород, Білгород, Канів. У епоху феодальної роздробленості на землі П. виникли самостійні князівства: Київське, Чернігівське і Переяславське. Вже в 10 ст термін «П.» виходить з вживання і замінюється терміном «Русь». (Востаннє назва «П.» згадується в літописи під 944.)
Літ.: Рибаків Би. А., Поляни і мешканці півночі, в збірці: Радянська етнографія № 6—7, М., 1947; Третяків П. Н., Східнослов'янські племена, 2 видавництва, М., 1953; Русанова І. П., Кургани галявин. Х—xii вв.(століття), М., 1966; Мезенцева Р. Р., Канiвське поселення галявин, До., 1965.
