Чагатайський мова, середньовічна середньоазіатсько-тюркська письмово-літературна мова, що досягла найбільшого оформлення і одноманітності як мова класична в тімурідських долях (колишній улус Чагатайський) в 2-ій половині 15 — 16 вв.(століття) Серед тюркологов немає єдності в тлумаченні Чагатайський мова і визначенні його часових меж. П. М. Меліоранський датував чагатайський мова 13—18 вв.(століття) А. Н. Самойловіч убачав в розвитку середньоазіатсько-тюркської письмово-літературної мови три зв'язаних між собою періоду, перший — з 11 в.; назва чагатайський мову він відносив до третього періоду (15 — почало 20 вв.(століття)); це найбільш поширена концепція, з невеликими уточненнями її дотримуються зарубіжні тюркологи. У 30—60-х рр. замість терміну «чагатайський мова» уживалася термін «староузбекський мова» (див. Узбецька мова ), під яку підводилися і раніші пам'ятники тюркської писемності (А. До. Свинок, А. М. Щербак, мовознавці узбекистану). Термін «чагатайський мову» підкреслює наддіалектний характер письмово-літературної мови, що сприйняла традиційні межі письмово-літературної мови ранішого періоду: вигадування на чагатайськом мові були широко читані тюркоязичнимі народами, що населяють територію від Босфору ка Алтая і Індії (С. Е. Малов ), чому сприяла арабська графіка, що допускала варіативну огласовки.
В 15—16 вв.(століття) були чітко диференційовані прозаїчний і поетичний варіанти Чагатайського мови, в творчості А. Навої і Бабура завершена зміна його діалектної орієнтації. У результаті базисна морфологічна система чагатайського мови в своїх визначальних межах, у тому числі відмінковій відміні, була приведена у відповідність з тюркським міським койне андижана 15 — почала 16 вв.(століття) Ознаки базисної системи, що виявляються можуть бути кваліфіковані як «староузбекськие» елементи в чагатайськом мові В поетичному варіанті, що зберігав традиційну змішану різнорідних форм, вага «староузбекських» елементів декілька нижче. Поширеним залишається підхід до періодизації історії мови, при якій проводиться хронологічна грань між чагатайським мовою і староузбекським мовою, так само як і спроби побудувати періодизацію при опорі головним чином на історико-культурні чинники.
Літ.: Меліоранський П., Турецький говір і література, в кн.: Брокгауз Ф. А., Ефрон І. А., Енциклопедичний словник, т. 34, СП(Збори постанов) Би, 1902; Самойловіч А. Н., До історії літературної середньоазіатсько-турецької мови, в збірці: Мір-Алі-Шир, Л., 1928; Малов С. Е., Світ Алішер Навої в історії тюркських літератур і мов Середньої і Центральної Азії, «Ізв. АН(Академія наук) СРСР. Отд. літератури і мови», 1947, т. 6, ст 6; Кононов А. Н., Родовід туркмен, М-код.—Л., 1958; Щербак А. М., Граматика староузбекського мови, М-код.—Л., 1962; Свинок А. До., Лексика середньоазіатського тефсира XII—XIII вв.(століття), М., 1963; Фазилов Е. І., Староузбекський мова, т. 1—2, Таш., 1966—71; Наджіп Е. Н., Про середньовічні літературні традиції і змішані письмові тюркські мови, «Радянська тюркология», 1970 №1; Благова Р. Ф., Тюркське чагатаj — російське чагатай-джагатай, «Тюркологичеський збірка 1971», М., 1972; Абдурахмонов Р., Шукуров Ш., Узбек тілінінг таріхий грамматікаси, Тошкент, 1973; Brockelmann C., Osttürkische Grammatik der islamischen Litteratursprachen Mittelasiens, Leiden, 1954; Eckmann J., Chagatay manual, Bloomington, 1966.
