Чаадаєв Петро Якович [27.5(7.6) .1794, Москва, — 14(26) .4.1856, там же] російський мислитель і публіцист. Народився в дворянській семье (мати — дочка історика князя М. М. Щербатова ). У 1808—11 вчився в Московському університеті, де зближувався з Н. І. Тургеневим і І. Д. Якушкиним. Учасник Вітчизняної війни 1812 і закордонних походів 1813—14. C 1816 член масонської ложі «Сполучених друзів» (разом з А. С. Грібоєдовим, П. І. Пестелем, С. П. Волконським, М. І. Муравьевим-апостолом); з 1816 близький друг А. С. Пушкіна. У 1819 був прийнятий в «Союз благоденствування», в 1821 в Північне суспільство декабристів, але діяльним членом таємних суспільств не був і відносився до них стриманий-скептично. У 1823—26 подорожував за кордоном (у Німеччині, Великобританії, Франції), познайомився з Ф. Ст Шеллінгом і Ф. Ламенне, релігійно-філософські ідеї яких надали на нього глибоку дію. Після повернення до Росії жив в Москві; у 1829—31 створив свій головний твір — «Листи про філософію історії» (французькою мовою), за яким затвердилася назва «Філософічних листів». Обнародування першого з них в журналі «Телескоп» (1836) викликало різке незадоволеність властей зважаючи на виражене в нім гірке обурення по приводу отлученності Росії від «усесвітнього виховання людського роду», національного самовдоволення і духовного застою, що перешкоджають усвідомленню і виконання визначеної зверху історичної місії. «Високим велінням» Ч. був оголошений божевільним. Написана Ч. у ответ на звинувачення в недоліку патріотизму «Апологія божевільного» (1837), де Ч., кажучи про Росію, стверджував, що «ми покликані вирішити велику частину проблем соціального порядку... відповісти на найважливіші питання, які займають людство» (Соч. і листи, т. 2, М., 1914, с.227), за життя Ч. Напечатана не була. Позбавлений якій-небудь можливості пояснитися у пресі, Ч. залишався впливовим мислителем, що надав значну дію (особливо постановкою проблеми історичних доль Росії) на представників різних напрямів, — як на західників, так і на слов'янофілів, що сприяв духовному формуванню А. І. Герцена, Ст Р. Белінського, М. А. Бакуніна, Ю. Ф. Самаріна, К. Д. Кавеліна і ін.
В «Філософічних листах» Ч. оголосив себе прибічником ряду принципів католицизму, проте Герцен недаремно називав його світогляд «революційним католицизмом»: Ч. надихала несумісна з католицькою ортодоксією «солодка віра в майбутнє щастя людства», він сподівався на звершення земних сподівань народу як надрозумного цілого, долаючого егоїзм і індивідуалізм як невідповідні із загальним призначенням людини бути двигуном всесвіту під керівництвом розуму всевишнього і світової волі. Не співчуваючи соціалізму, Ч. передбачав, проте, його перемогу («соціалізм переможе не тому, що він прав, а тому, що не мають рацію його противники»). Філософсько-історична думка Ч. з'явилася потужною стимул-реакцією розвитку і самовизначення російської філософії в цілому.
Соч.: Соч. і листи, під ред. М. Гершензона, т. 1—2. М., 1913—14; Неопубл. ст., в збірці: Ланки, кн. 3—4, М. — Л., 1934: Три листи [І. С. Гагаріну і Шеллінгу]. там же, кн. 5, М. — Л., 1935; Нєїзд. «Філософічні листи», в кн.: Літературний спадок № 22—24. М.. 1935.
Літ.: Чернишевський Н. Р., Апологія божевільного, Полн, собр. соч.(вигадування), т. 7, М., 1950; Плеханов Р. Ст, П. Я. Чаадаєв, Соч., т. 23, М. — Л., 1925; Гершензон М. О., Чаадаєв. Життя і мислення, СП(Збори постанов) Би. 1908; Шкурінов П. З. Світогляд П. Я. Чаадаєва, М., 1938: Грігорьян М. М., Чаадаєв і його філософська система, в кн.: З історії філософії, ст 2, М., 1958; Лебедев А. А., Чаадаєв, М., 1965: Дружінін Н., П. Я. Чаадаєв і проблема індивідуалізму, «Комуніст», 1966 № 12: Смирнова З. Ст П. Я. Чаадаєв і російська суспільна думка 1-а підлога.(половина) 19 ст, «Питання філософії», 1968. № 1; Winkler М., P. J. Čaadaew, Ст, 1927; Quenet Ch., Tchaadaev et les Lettres philosophiques. P., 1931; Moskoff Е. A., The Russian philosopher Chaadaycv, his ideas and his epoch, N. Y., 1937; FALKH., Das Weitbild P. J. Tschaadajews nach seinen acht Philosophischen Briefen, Münch., 1954.
