Центробалт, Центральний комітет Балтійського флоту (ЦКБФ), найвищий виборний революційно-демократичний орган матроських мас, створений для координації діяльності флотських комітетів. 28—30 квітня (11—13 травня) 1917 за ініціативою матросів-більшовиків ради Гельсингфорсського, підтриманою флотськими комітетами, на транспорті «Віола» в Гельсингфорсе (нині Хельсінкі) відбулися організаційні збори Ц. У 1-й склад Ц. увійшло 33 чіл. (по ін. даним, 31), у тому числі 6 більшовиків і 4 співчуваючих. Головою Ц. був вибраний більшовик П. Е. Дибенко, заступником — Ф. І. Ефімов і Р. Р. Грундман (обидва безпартійні), 1-й з'їзд Балтійського флоту [25 травня — 15 червня (7—28 червня)] прийняв статут, згідно з яким Ц. був найвищим органом, без санкції якого жоден наказ, що стосується Балтійського флоту, не міг мати сили. Ц. став центром, довкола якого стали об'єднуватися всі революційні елементи флоту, власті, що боролися за передачу, Радам. Після з'їзду Ц. був збільшений до 63 чіл. Вибори вироблялися таємним голосуванням безпосередньо командами кораблів і особовим складом частин флоту по нормі 1 делегат від 1000 чіл. строком на 3 міс. Ц. керував всією політичною роботою на флоті, контролював (до жовтня 1917) діяльність штабів і комскладу (окрім оперативних і військово-стратегічних питань), проводив розслідування контрреволюційної діяльності офіцерів, боровся за підтримку революційного порядку на кораблях і в екіпажах, піклувався про поліпшення побуту і служби моряків. Діяльність Ц. проходіла під керівництвом Гельсингфорсського комітету РСДРП (б) і військової організації при ЦК і комітету Петрограду РСДРП (б). У Липневі дні 1917 Ц. взяв найактивнішу участь в демонстрації і зірвав контрреволюційну спробу Тимчасового уряду використовувати частину сил Балтійського флоту для боротьби з революцією. 4 (17) липня Ц. спільно з судновими комітетами вирішив зажадати від ВЦИК переходу влади в руки Рад, але делегація Ц. на чолі з Дибенко була арештована. 7 (20) липня прем'єр-міністр А. Ф. Керенський віддав наказ про розпуск Ц. Вновь вибраний 2-й склад Ц. [10—11 (23—24) липня] був також розбещений, т.к. потребовал звільнення арештованих членів Ц. 3-й склад Ц. [25 липня (7 серпня) — 16 (29) жовтня] — голова Грундман [з 16 (29) вересня П. М. Сутирін (лівий есер)], заступник А. Ст Баранів, потім Ф. С. Аверічкин (обидва більшовики) — в обстановці настання контрреволюції, не дивлячись на протести більшовиків, проводив погоджувальну політику, що не відображала погляди матроських мас. Проте під впливом більшовиків Ц. 7 (20) серпня прийняв рішення про незалежну від Тимчасового уряду політичну платформу, а потім брав участь в боротьбі з корніловщиной, що змусило Тимчасовий уряд звільнити заарештовані в Липневі дні 1917 член Ц. 19 вересня (2 жовтня) на об'єднаному засіданні (під головуванням Дибенко) пленуму Ц., суднових комітетів і матроської секції ради Гельсингфорсського була прийнята резолюція про невизнанню влади Тимчасового уряду і невиконання його розпоряджень. Після 2-го з'їзду Балтійського флоту [25 вересня (8 жовтня) — 5 (18) жовтня] приступив до своїх обов'язків 16 (29) жовтня вибраний 4-й склад Ц., до якого увійшли: П. Е. Дибенко — голова, Ст П. Евдокимов, Баранів, Н. А. Ховрін, Аверічкин, П. Д. Мальків, Р. А. Світличний, Н. Ф. Ізмайлов [в.о. голови з 27 жовтня (9 листопада) по 14 (27) листопада] і ін. Ц. узяв на себе керівництво збереженням боєздатності флоту і обороною Петрограду. Під час Моонзундськой операції 1917 комісари Ц., більшовицькі організації і суднові комітети керували обороною островів від німецького флоту. У жовтні 1917 Ц., діючи в контакті і під керівництвом більшовиків Гельсингфорса і Петрограду ВРК, став бойовим штабом на Балтійському флоті по підготовці озброєного повстання, передав в розпорядження ВРК крейсер «Аврора». У ніч на 25 жовтня (7 листопада) по умовній телеграмі «Центробалт висилай статут» Ц. відправив до Петрограду військові кораблі («Самсон», «Забіяка», «Амур» і ін.) і ешелон матросів на допомогу повсталим робітникам і солдатам, а пізніше виділив додаткові сили для придушення Керенського — Краснова заколоту 1917 . саботаж, що Почався після Жовтневої революції, серед офіцерів на флоті змусив Ц. поставити питання про реорганізацію командування Балтійським флотом. 6 (19) грудня посада командувача флотом і його штаб були скасовані, а керівництво Балтійським флотом перейняв на себе Ц., виділивши для цієї мети військовий відділ, 5-й склад Ц., вибраний 2 (15) січня 1918, попав під вплив анархістів (зважаючи на відправку значної кількості революційних моряків для боротьби за встановлення Радянської влади на місцях) і був розбещений у зв'язку з організацією нового революційного командування (Ради комісарів Балтійського флоту) 31 січня (13 лютого) 1918.
Літ.: Протоколи і постанови ЦК Балтійського флоту 1917—1918, М., 1963; Балтійські моряки в підготовці і проведенні Великої Жовтневої соціалістичної революції. [Сб. док-тов], М., 1957; Ізмайлов Н. Ф., Пухов А. С., Центробалт, 2 видавництва, Калінінград, 1967.
