Дибенко Павло Юхимович [16(28) .2.1889 — 29.7.1938], радянський військовий діяч, командарм 2-го рангу (1935). Член Комуністичної партії з 1912. Народився в с. Людков Чернігівської губернії в сім'ї селянина. У революційному русі з 1907. З 1911 на Балтійському флоті, один з керівників антивоєнного виступу матросів на лінкорі «Імператор Павло I» в 1915. Після 6-місячного висновку відправлений на фронт, потім знову арештований за антивоєнну пропаганду і звільнений Лютневою революцією 1917. Був членом ради Гельсингфорсського, з квітня 1917 голова Центробалта . Активно брав участь в підготовці Жовтневого озброєного повстання в Петрограді, член Петрограду ВРК; керував формуванням і відправкою в столицю загонів революційних матросів і бойових кораблів. При наступі військ Краснова—Керенського на Петроград командував загонами під Червоним Селом і Гатчиной. З 26 жовтня (8 листопада) 1917 по березень 1918 у складі СНК(Рада Народних Комісарів) — член колегії Наркомату по військових і морських справах, потім нарком по морських справах. Під час німецької інтервенції в лютому 1918 командував загоном під Нарвой. З літа 1918 на підпільній роботі на Україні, в серпні 1918 був арештований, але в жовтні обмінений на полонених німецьких офіцерів. В кінці 1918 командував групою радянських військ на Екатерінославськом напрямі, з лютого 1919 — 1-ою дивізією Заднепровськой, потім — Кримською армією, а після залишення в 1919 Криму — 37-ою стрілецькою дивізією. Командуючи Звідною дивізією, брав участь в придушенні Кронштадтського заколоту 1921. Закінчив Військову академію (1922). У 1928—38 командувач військами Середньоазіатського, Пріволжського і Ленінградського військових округів. Був членом РВС(Реввоєнрада) СРСР, членом ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР. Депутат Верховного Ради СРСР 1-го скликання. Нагороджений 3 орденами Червоного Прапора.
