Хімічна меліорація, система заходів хімічної дії на грунт для поліпшення її властивостей і підвищення врожайності з.-х.(сільськогосподарський) культур. При Х. м. з корнеобітаємого шару грунту віддаляються шкідливі для з.-х.(сільськогосподарський) рослин солі, в кислих грунтах зменшується вміст водню і алюмінію, в солонцях — натрію, присутність яких в грунтовому поглинаючому комплексі погіршує хімічні, физико-хімічні і біологічні властивості грунту і знижує грунтову родючість.
Способи Х. м.: вапнування грунтів (в основному в нечорноземній зоні) — внесення вапняних добрив для заміни в грунтовому поглинаючому комплексі іонів водню і алюмінію іонами кальцію, що усуває кислотність грунту; гіпсування грунтів (солонців і солонцових грунтів) — внесення гіпсу, кальцій якого замінює в грунті натрій, для зниження лужності; те, що кислує грунтів (з лужною і нейтральною реакцією) — підкислення грунтів, призначених для вирощування деяких рослин (наприклад, сподіваючись) при внесенні сірки, дісульфата натрію і ін. ДО Х. м. відносять також внесення органічних і мінеральних добрив у великих дозах, що приводить до корінного поліпшення живильного режиму меліорованих грунтів, наприклад піщаних.
Окремі прийоми Х. м. були відомі в античний час. У 16—18 вв.(століття) вапнування застосовували у Великобританії, Німеччині, Голландії і ін. країнах Європи.
Перші дослідження ефективності внесення винищити були проведені в Росії Д. І. Менделєєвим в 1867—69. У подальші роки питання вапнування вивчалися А. Н. Енгельгардтом, П. А. Костичевим, П. С. Коссовічем, Д. Н. Прянішниковим. Наукові основи Х. м. закладені До. До. Гедройцем, що розробив теорію поглинювальній здатності грунту .
Літ.: Вапнування кислих грунтів нечорноземної смуги СРСР, Л., 1971; Солонці і їх сільськогосподарське використання, М., 1975.
