Поглинювальна здатність грунту , властивість грунту затримувати в собі (сорбувати) різні речовини, дотичні з її твердою фазою. Віди П. с. п.: механічна — поглинання високодисперсних часток грунтовими порами; фізична — поглинання електролітів під впливом поверхневої енергії; физико-хімічна (обмінне і необмінне поглинання катіонів) — обмін між катіонами твердої фази і грунтового розчину ; хімічна — утворення малорозчинних і нерозчинних солей, які випадають в осад і домішуються до твердої фази грунту; біологічна — сорбція речовин мікроорганізмами і корінням рослин. Кількість всіх сорбованих грунтом обмінних катіонів (у мг/екв на 100 г грунту) складає ємкість поглинання; величина її може змінюватися залежно від вмісту грунтового поглинаючого комплексу (в основному колоїдів грунту ) , реакції грунтового розчину, природи катіонів і т.п.
П. с. п. грає важливу роль в процесах вивітрювання гірських порід, вилуговування грунтів, робить великий вплив на всі грунтові процеси, тісно пов'язана з продуктивністю грунту. Учення о П. с. п. — теоретична основа вживання добрив і хімічній меліорації . Основи сучасного представлення о П. с. п. створив радянський учений До. До. Гедройц в 1912—32. Надалі дослідження продовжувалися Б. П. Никольським, І. Н. Антіповим-Каратаєвим, А. Н. Соколовським, Н. І. Горбуновим і ін.
Літ.: Гедройц До. До., Вчення про поглинювальну здатність грунтів, 4 видавництва, М., 1933.
