Хунну, кочовий народ, що склався в Центральній Азії на початку 1-го тис. до н.е.(наша ера) з аборигенів монголоїдів і європеоїдних вихідців з Північного Китаю (ді). В кінці 3 ст до н.е.(наша ера) Х., що населяли у той час Центральну Монголію і степове Забайкаллею, розбили дун-ху, а потім вторглися до Китаю, змусивши імператора Лю Бана виплачувати дань. У 1 ст до н.е.(наша ера) серед Х. виникли розбрати, шан'юй (глава племінного союзу Х.) Хуханье визнав себе васалом Китаю (51 до н.е.(наша ера)). Ослабіння Китаю на початку 1 ст н.е.(наша ера) дозволило Х. повернути незалежність, але вже в 48 вісім хуннських пологів, що відкололися, знову попали під владу Китаю; вони поклали початок Південним Х. Северниє Х. були розбиті в 87—93 коаліцією китайців, сянбі і дінлінов. Частина Північних Х. відступила на З., де, змішавшись з аборігенамі-уграмі, поклала початок новому народові, відомому в Європі під назву гунів (інколи гунами називають і Х.). Ін.(Древн) частина Північних Х. осіла в Семіречье і Тарбагатає і стала називатися юєбань; їх держава була зруйнована телесськимі племенами в кінці 5 ст Південні Х. у 304 повстали і, звільнившись з-під влади китайських правителів, заснували імперію Лю-Хань (304—318), що розпалася на Старше Чжао і Молодше Чжао. Молодше Чжао підкорило в 329 Старше Чжао і весь Північний Китай, але в 350 полководець Жань Мінь, усиновлений хуннським царем китаєць, захопив владу і наказав перебити Х. у царстві Молодше Чжао. Степові Х., що жили в Ордосе, і інша їх гілку в Ганьсу відтворили хуннськие держави: у Ордосе — Ся (407—432), в Ганьсу — Хеси (397—439); обидві завойовані табгачськой імперією Тоба Вей. Залишки Х. на території Турфана були знищені жужанямі в 460. Культура Х. мала схожість з ськифо-сарматом.
Літ.: Матеріали по історії Сюнну, предісл.(передмова), пер.(переведення) і прімеч. Ст С. Таськина, ст 1—2, М., 1968—73: Гумільов Л. Н., Хунну, М., 1960; його ж, Хунни в Китаї, М., 1974: Руденко С. І., Культура хуннов і ноїнулінськие кургани, М. — Л., 1962. Див. також літ.(літературний) при ст. Гуни .
