Український театр академічний ім. І. Я. Франко, один з провідних драматичних театрів УРСР. Створений в 1920 у Вінниці. У 1923 переведений до Харкова, а в 1926 до Києва. Незабаром після заснування театру привласнено ім'я І. Я. Франко. Створюючи героїко-романтічні, масштабні спектаклі, режисура театру добивалася правдивості акторського виконання, гармонійного ансамблю, побутової достовірності. Велика увага приділялася музиці в спектаклі. Прагнення загострити соціальне звучання драматургічного твору виявилося в спектаклях: «Ревізор» (1921) і «Одруження» (1922) Гоголя, «Гайдамаки» по Шевченку, «Цар Едіп» Софокла (обидва в 1921), «Привиди» Ібсена, «Тартюф» Мольера (обидва в 1922), «Фуенте Овехуна» Лопе де Вега (1923). Серед кращих спектаклів 20-х рр. також — «97» (1924) і «Комуна в степах» (1925) Куліша. Видатними досягненнями театру стали «Дон Карлос» Шиллера (1936), «Борис Годунов» Пушкіна (1937), «Метушня» (1936), «Безталанна» (1937) і «Господар» (1939) Карпенко-Карого, «Останні» Горького (1937), «Остання жертва» Островського (1939), «Багато галасу даремно» Шекспіра, «Вкрадене щастя» Франка (обидва в 1940). У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 театр працював в узбекистані і Казахстані, де були створені спектаклі: «Фронт» Корнейчука (1942) і «Російські люди» Симонова (1943). У 1944 театр повернувся до Києва. Серед кращих спектаклів сучасного репертуару: «Макар Дубрава» (1948; Державна премія СРСР, 1949) і «Калиновий гай» (1950; Державна премія СРСР, 1951) Корнейчука, а також «Молода гвардія» по Фадєєву (1947), «Професор Буйко» (1949) і «Дніпровські зірки» (1952) Ваша, «За другим фронтом» Собко (1949), «Не називаючи прізвищ» Мінко (1953), «Приїжджайте в Дзвінок» (1945), «Крила» (1954), «Чому посміхалися зірки» (1957), «Над Дніпром» (1960), «Сторінка щоденника» (1965) Корнейчука і ін. Велике місце в творчості театру займають твори драматургії народів СРСР, російська, українська і зарубіжна класика. Глибоке народне і реалістичне режисерське мистецтво Г. П. Юри виявилося в сучасних по образному рішенню постановках «Думи про Британку» Яновського (1957), «Весілля Свічки» Коцюби (1960) і ін. Серед кращих робіт театру 60 — початки 70-х рр. — «Планета надій» (1966) і «Блакитні олені» (1974) Коломійца, «Пам'ять серця» Корнейчука (1969), «Кассандра» Л. Українки (1971), «В ніч місячного затемнення» Каріма (1972), «Пора жовтого листя» (1973) і «Таке довге, довге літо» (1974) Зарудного, «Краковци і горці» Богуславського (1976). В різний час в театрі працювали: народні артисти СРСР А. М. Бучма, Ст Н. Добровольський, М. М. Крушельніцкий, Д. Е. Мілютенко, Ю. Ст Шумський, народні артисти УРСР А. І. Борісоглебськая, Би. Н. Норд, Ст М. Ськляренко, заслуженого на діяча Узбецької ССР К. П. Кошевський і ін. У трупі (1976): народні артисти СРСР Н. М. Ужвій, А. Е. Гашинський, Ст М. Дальський, П. Ст Куманченко, О. Я. Кусенко, Е. П. Пономаренко, народні артисти УРСР Ст П. Дашенко, М. А. Заднепровський, Н. До. Копержінськая, А. Ст Омельчук, Н. Л. Панасьев, П. Т. Сергиенко, С. І. Станкевіч, Ю. С. Ткаченко і ін. Головний режисер і директор (з 1970) — народний артист УРСР С. До. Сміян. У 1940 театр нагороджений орденом Леніна і йому привласнено звання академічного.
Літ.: Шляхи i проблемі розвітку украïнського радянського театру, Киïв, 1970; Містецтво франкiвцiв, Киïв, 1970; XX poкiв театру iм. I. Франка [1920—1940], Киïв, 1940; Історія радянського драматичного театру, т. 1—6, М., 1966—71.
