Український театр академічний ім. М. До. Заньковецкой, один з провідних драматичних театрів УРСР. Створений в 1922 в Києві на базі народного театру, яким керував П. До. Саксаганський. Колектив активно працював над втіленням радянської драматургії: «97» (1924) і «Комуна в степах» (1930) Куліша, «Фея гіркого мигдаля» Коцюби (1926), «Сім'я щіткарів» Ірчана (1926), «Республіка на колесах» Мамонтова (1927), «Яблуневий полон» Дніпровського (1928), «Диктатура» Мікитенко (1929), «Постріл» Безименського (1930) і ін. У 1923 — 30 працював як пересувний театр в Донбасі, Кріворожье, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві і ін. містах. У його репертуарі поряд з п'єсами сучасних драматургів велике місце займала російська, українська і іноземна класика. З 1931 знаходився в Запоріжжі; тут створені масштабні постановки: «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1935), «В степах України» (1940) Корнейчука, «Мій друг», «Після балу» (обидві в 1934), «Аристократи» (1936) Погодіна, «Васса Железнова» (1936), «Останні» (1938), «На дні» (1940) Горького, «Камо» Льовади (1941) і ін. У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 трупа була евакуйована до Тобольська, потім до Кузбасу. З 1944 працює в Львові. Активно співробітничає з українськими драматургами, постійно збагачує сучасний і класичний репертуар. Серед кращих спектаклів — «Макар Дубрава» (1948), «Калиновий гай» (1950), «Пам'ять серця» (1970) Корнейчука, «Під золотим орлом» (1951), «Любов удосвіта» (1952), «Човен гойдається» (1955) Галана, «На велику землю» Хижняка (1949; Державна премія СРСР, 1950), «Фауст і смерть» (1960) Льовади, «Кремлівські куранти» (1955), «Третя патетична» (1963) Погодіна, «Вірність» (1970), «Пора жовтого листя» (1973) Зарудного, «Марія Заньковецкая» Рябокляча (1972), «Прапороносці» Гончаря (1975) і ін. Театр плідно працює над класикою створив такі яскраві спектаклі, як «Міщани» Горького (1950), «Гамлет» (1957), «Король Лір» (1969), «Річард III» (1974) Шекспіра, «Лісова пісня» (1952), «Кам'яний володар» (1971) Л. Українки, «Метушня» (1967), «Господар» (1970) Карпенко-Карого, «Сон князя Святослава» Франка (1954) і ін. У 1970 театру привласнено звання академічного. В різний час в театрі працювали: режисери — народні артисти УРСР Би. Ф. Тягно, Ст І. Харченко, С. До. Сміян, заслуженого на діяча мистецтв УРСР М. Ст Гиляровський; актори — народні артисти УРСР Д. І. Козачковський, Ф. Р. Гаєнко, Ст А. Любарт, Ст І. Аркушенко, А. С. Крівіцкая, Ст А. Данченко, Я. Т. Геляс, Д. А. Дударев; народний художник СРСР Ф. Ф. Нірод. У трупі (1976): народні артисти СРСР Н. П. Доценко, Б. В. Романіцкий (художній керівник до 1948), народні артисти УРСР А. Д. Гай, Ст Р. Максименко, В. К. Полінськая і ін. Головний режисер — заслуженого на діяча мистецтв УРСР С. Ст Данченко, головний художник — заслуженого на діяча мистецтв УРСР М. Ст Кипріян. У 1951 театр нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Літ.: 3анькiвчані, Киïв, 1972; Кордiaнi Би. Ф., Мельнічук-Лучко Л. Т., Львiвський державній ордена Трудового Червоного Прапора Украïнський драматічній театр iм. М. 3аньковецькоï, Киïв, 1965.
