Український театр опери і балету академічний ім. Т. Р. Шевченко, старий і провідний музичний театр УРСР. Відкритий в 1867 в Києві оперою А. Н. Верстовського «Аськольдова могила» у виконанні російської трупи. Будівля театру в 1896 згоріла, в 1901 побудоване нове (архітектор Ст Шреттер). Репертуар включав твори М. І. Глінки, П. І. Чайковського, Н. А. Рімського-корсакова, М. П. Мусоргського, А. П. Бородіна, А. Н. Серова, Дж. Верді, Р. Вагнера і ін. На київській сцені були також поставлені опери Н. В. Лисенко «Різдвяна ніч» (1903) і «Ноктюрн» (1914). Розвитку музично-сценічної культури театру сприяли диригенти І. Ст Прібік, Ст І. Сук, І. О. Паліцин, А. М. Пазовський, Л. П. Штейнберг, режисери І. П. Прянішников, Н. Н. Боголюбов. У театрі виступали Е. Д. Воронець, Н. І. Забела-Врубель, Ст А. Лосський, М. Е. Медведев, А. Ф. Мишуга, А. Ст Нежданова, Д. А. Смирнов, Л. Ст Собінов, Ф. І. Стравінський, Ф. І. Шаляпін і багато ін. Невелику балетну трупу очолювали Б. Ф. Ніжінськая, М. М. Мордкин і ін.
Жовтнева революція 1917 відкрила широкі можливості для розвитку театру; у 1919 він отримав назву Державною оперний театр ім. До. Лібкнехта, з 1926 — Київська державна академічна українська опера (всі постановки здійснювалися українською мовою). У 1934 театр отримав сучасну назву (з 1939 — ім. Т. Р. Шевченка). Його очолили: диригент А. М. Пазовський, режисер Н. М. Лапіцкий, балетмейстер Л. А. Жуків. Серед кращих спектаклів 20—30-х рр. — «Борис Годунов» Мусоргського, «Кармен» Бізе, «Нюрнберзькі мейстерзінгери» і «Лоенгрін» Вагнера, «Турандот» Пуччині, «Тарас Бульба» Лисенко, «Орлиний бунт» Пащенко, «Північний вітер» Кніппера, балет «Червоний мак» Гліера. З 2-ої половини 30-х рр. в театрі працювали: диригенти — В А. Дранішников, Ст Я. Йоріш, Н. Р. Рахлін; режисери — Ст Д. Манзій, Н. Ст Смоліч; балетмейстери — П. П. Вірський і др.; художники — А. Р. Петріцкий, А. В. Хвостенко-Хвостов і ін. Були поставлені: опери — «Щорс» Лятошинського, «Тихий Дон» і «Піднята цілина» Дзержінського, «В бурю» Хренникова, «Даїси» З. Паліашвілі, «Пікова пані» Чайковського, «Продана наречена» Сметани, «Отелло» Верді і др.; балети — «Спляча красуня» Чайковського, «фонтан Бахчисараю» Асафьева, «Лауренсия» Крейна, «Серце гір» Баланчивадзе, «Лілея» Данькевіча і ін. Розкрилися яскраві дарування співців: З. М. Гайдай, Би. Р. Гмирі, М. С. Грішко, М. І. Дінця, Ю. С. Кипоренко-Даманського, М. І. Літвіненко-Вольгемут, І. С. Паторжінського, О. А. Петрусенко, О. Д. Ропськой, Л. А. Руденко і ін.
На початку Великої Вітчизняної війни 1941— 1945 театр був евакуйований до Уфи, в 1942—44 працював в Іркутську, об'єднавшись з Харківським театром опери і балету, в 1944 повернувся до Києва. Розширюючи класичний репертуар, відроджуючи кращі довоєнні постановки, театр створює нові спектаклі, серед яких твори українських композиторів: опери — «Честь» Жуковського (1946), «Молода гвардія» Мейтуса (1947), «Богдан Хмельницький» Данькевіча (1951); балети — «Лісова пісня» Ськорульського (1946), «Ростислава» Жуковського (1955); російська і українська класика — «Іван Сусанін» Глінки (1948; Державна премія СРСР, 1949), «Князь Ігор» Бородіна (1952), «Тарас Бульба» Лисенко (1955); балети композиторів радянських республік — «Гаяне» Хачатуряна (1947), «Попелюшка» (1949) і «Ромео і Джульєта» (1955) Прокофьева, «Юність» Чулаки (1950), «Під піднебінням Італії» Юровського (1952), «Шурале» Ярулліна (1955).
В кінці 50 — початку 70-х рр. поряд з постановками оперної і балетної класики колектив активізував роботу над втіленням творів радянських композиторів, створюючи монументальні реалістичні спектаклі, відмічені новаторським розвитком кращих традицій театру. Серед етапних постановок: опери — «Війна і світ» Прокофьева (1956), «Мілана» (1957), «Арсенал» (1960), «Тарас Шевченко» (1964), «Ярослав Мудрий» (1975) Р. І. Майбороди, «Приборкання норовистої» Шебаліна (1959), «Катерина Ізмайлова» Шостаковича (1965; 1974, Державна премія УРСР ім. Т. Р. Шевченка, 1976), «Загибель ескадри» Губаренко (1967), «Абесалом і Етері» З. Паліашвілі (1972; Державна премія Грузинської РСР ім. З. Паліашвілі, 1973), «В бурю» Хренникова (1974),«Тіхий Дон» («Григорій Мелехов») Дзержінського (1976); балети — «Лісова пісня» Ськорульського (2-я редакція, 1958), «Тіні забутих предків» Кирейко (1963), «спартак» Хачатуряна (1965), «Легенда про любов» Мелікова (1967), «Поема про Марину» Яровінського (1968), «Кам'яний володар» Губаренко (1970).
В різний час в театрі працювали: диригенти — А. Е. Маргулян, Ст О. Пірадов, С. А. Столерман, Ст С. Тольба, С. Ст Турчак; режисери — Ст М. Ськляренко, Н. Ст Смоліч, М. П. Стефанович; балетмейстери — Ст І. Вронський, С. Н. Сергєєв; співці — П. С. Белінник, Н. Д. Ворвульов, Н. І. Гончаренко, Ст Н. Гужова, Ю. А. Гуляєв, А. А. Іванов, А. І. Кикоть, Н. До. Кондратюк, До. А. Лаптев, Л. Д. Лобанова, До. А. Мінаєв, Т. Ст Пономаренко, М. Д. Роменський, Би. А. Руденко, Е. І. Чавдар, Н. А. Частій і др.; солісти балету — Н. А. Апухтін, А. А. Белов, А. І. Васильева, Е. Н. Ершова, І. П. Лукашова і ін.
В трупі (1976): співці — народні артисти СРСР Д. М. Гнатюк, Е. С. Мірошніченко, А. Б. Соловьяненко, народні артисти УРСР С. Д. Козак, Ст М. Любімова, А. Ю. Мокренко, До. П. Радченко, Ст І. Тімохин, Ст Я. Третяк, Р. А. Туфтіна, З. П. Хрістіч, М. І. Шевченко; солісти балету — народні артисти СРСР Ст Ф. Каліновськая, Е. М. Потапова, народні артисти УРСР А. Ст Гавріленко, Ст І. Круглов, А. Ст Лагода. Головний диригент — народний артист СРСР До. А. Симеонов, головний режисер — народний артист УРСР Д. Н. Смоліч, головний балетмейстер — заслуженого на діяча мистецтв УРСР А. Ф. Шекера, головний хормейстер — народний артист УРСР Л. Н. Венедіктов, головний художник — народний художник СРСР Ф. Ф. Нірод.
Оперна трупа гастролювала в Югославії, Болгарії, балетна — у Фінляндії, Данії, Швеції, Франції, Югославії, Румунії, Єгипті, Японії і ін. Театр нагороджений орденом Леніна (1936) і орденом Трудового Червоного Прапора (1968).
Літ.: Стефанович М., Киïвський Державній театр ордена Ленiна академiчний театр опери та балету УРСР iм. Т. Р. Шевченка, Киïв, 1968; Станiшевський Ю. О., Украïнський радянський музічній театр.(театральний) (1917—1967). Наріси icторiï, Киïв, 1970.
