Угорська радянська республіка 1919 (ВСР), держава диктатури пролетаріату в Угорщині, що існувало з 21 березня по 1 серпня 1919. Його створення з'явилося наслідком революційного підйому, викликаного посиленням політичного і економічного гніту в Угорщині в період 1-ої світової війни і впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції. Уряд буржуазних ліберально-радикальних партій і соціал-демократичних, що прийшло до влади 31 жовтня 1918 в результаті перемоги буржуазно-демократичної революції, виявилося нездібним вирішити завдання, що стояли перед ним. Не знайшовши також виходу із зовнішньополітичної кризи, викликаної черговим натиском з боку Антанти, уряд вийшов у відставку, запропонувавши всю повноту влади лідерам соціал-демократичної партії. Останні, не наважуючись в обстановці гострої революційної кризи сформувати уряд без участі комуністів, пішли на переговори з керівниками компартії Угорщини, що знаходилися у в'язниці (з 21 лютого 1919) (КПВ). Сталося об'єднання (21 березня) обох партій в Соціалістичну партію Угорщини на умовах визнання принципу диктатури пролетаріату. Того ж дня була проголошена ВСР і сформований перший уряд ВСР — Революційна урядова рада (РПС). Головою РПС став соціал-демократ Ш. Гарбаї. Політичним керівником ВСР був один із засновників КПВ Би. Кун, пост народного комісара, що зайняв, по закордонних справах. До складу РПС увійшли комуністи і соціал-демократи. Утворення ВСР показало, що диктатура пролетаріату не «специфічно російське явище», вона прийнятна і для ін. країн. Проголошення ВСР викликало величезне натхнення не лише серед трудящих Угорщині, але і трудящих всіх країн, особливо Радянської Росії: 22 березня В. І. Ленін направив уряду ВСР вітальну телеграму від імені 8-го з'їзду РКП (б). РПС завдяки наполегливості комуністів (Би. Куна, Т. Самуелі, Би. Санто, Б. Ваго і ін.), що входили в нього, а також лівих соціал-демократів (Е. Ландлера, Е. Варги, Д. Ністора, Е. Хамбургера, І. Поганя і ін.) узяв курс на корінне перетворення країни. Були націоналізовані і проголошені суспільною власністю капіталістичні підприємства, шахти, шляхи сполучення, банки (декрети 26 березня), земельні володіння, розмір яких перевищував 100 хольдов (57 га; декрет 3 квітня), введений 8-годинний робочий день при підвищенні зарплати в середньому на 25% (декрет 17 квітня). Більше 100 тис. трудящих було переселено в конфіскованих в буржуазії і аристократії квартири. Було здійснено загальне безкоштовне державне страхування робітників і службовців, введено безкоштовне вчення дітей до 14 років, утворений робочий університет. Для захисту республіки була створена (декрет 25 березня) угорська Червона армія. З 14 по 24 червня проходіл Всевенгерський з'їзд Рад робочих і солдатських депутатів, на якому була прийнята Констітуция ВСР і вибрана ЦВК(Центральний виконавський комітет) республіки. У квітні Антанта організувала озброєну інтервенцію проти ВСР, використовуючи війська буржуазних урядів Румунії і Чехословакії. У зв'язку з імперіалістичною блокадою різко погіршав економічний стан республіки. Критичне положення ВСР посилювалося коливаннями деяких соціал-демократів, а також підривною роботою правих соціал-демократів, що добивалися реставрації буржуазних буд. На противагу капітулянтам, комуністи і ліві соціал-демократи, що приєдналися до них, призвали робочий клас до боротьби. Будапештська робоча рада послала половину свого складу на фронт і провів загальну мобілізацію робітників для захисту республіки. В рядах угорській Червоній армії билися росіяни, українські, австрійські, польські, румунські, чеські, словацькі, болгарські і ін. інтернаціоналісти. Наступ румунських (з 16 квітня) і чехословацьких (з 27 квітня) військ був припинений в середині травня. Перейшовши в настання, угорська Червона армія звільнила територію ВСР і в результаті героїчного походу на північ 6 червня зайняла р. Кошице, а 9 червня — Прешов, що сприяло проголошенню Словацької радянської республіки 1919 . ВСР визнала Словацьку радянську республіку, уклала з нею союз, визнала також права словацького народу на повне самовизначення і на об'єднання в єдину соціалістичну державу з чеським народом в разі перемоги чеського пролетаріату. За допомогою дипломатичного натиску імперіалісти Антанти добилися припинення героїчного настання угорської Червоної армії і відведення її військ на встановлену Антантою демаркаційну лінію. Але Антанта не виконала обіцянки про відведення румунських військ. У відповідь на ноту наркома по закордонних справах Би. Куна, вказуючу на необхідність виконання обіцянки, імперіалісти Антанти зажадали розпуску угорської Червоної армії. 20 липня угорські війська почали настання на східному фронті. Але план настання був зрадницький виданий інтервентам контрреволюційними офіцерами, що служили в штабі угорської Червоної армії. Румунські війська перейшли в контрнаступ. Скориставшись відновленням військових дій, праві соціалісти і профспілкові лідери підсилили підривну діяльність в армії і в тилу, вели переговори з представниками Антанти у Відні, добиваючись відставки уряду ВСР під тим приводом, що воно перешкоджає укладенню миру з Антантою і зняттю блокади. Би. Кун, Т. Самуелі, Е. Хамбургер і ін. видні діячі ВСР запропонували 31 липня терміново скликати Будапештську раду і призвати її негайно підняти робітників на захист ВСР. Проте здійснити це не удалося. 1 серпня уряд ВСР під тиском правих соціалістів подало у відставку.
Радянська влада в Угорщині була пригнічена військовими силами Антанти за підтримки внутрішніх контрреволюційних сил. Не дивлячись на короткочасність існування (133 дня), ВСР мала велике історичне значення в розвитку угорського і міжнародного робочого руху. Угорщина була першою після Росії країною, що проголосила Радянську владу.
В. І. Ленін приділяв велику увагу ВСР, високо цінував її досягнення, вивчав її досвід; їм даний глибокий аналіз основних помилок, допущених угорськими комуністами при здійсненні соціалістичної революції: те, що Соціал-демократична партія не була очищена від правих елементів до об'єднання з комуністами, — «об'єднання угорських комуністів з реформістами дорого коштувало угорському пролетаріату» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 41, с. 205); перетворення конфіскованих поміщицьких і церковних земель на державні господарства замість їх розділу серед безземельних і малоземельних селян, що перешкодило встановленню міцного союзу робочого класу з сільською біднотою і повної нейтралізації середняків. Досвід встановлення диктатури пролетаріату в Угорщині порівняно мирним дорогою Ленін вважав «... вирішальним для пролетарських мас, для європейського пролетаріату і селянства трудящого...» (там же, т. 38, с. 262).
Літ.: 1919 рік в Угорщині. Сб. матеріалів до 40-ліття Угорської Радянської республіки, М., 1959: Угорські інтернаціоналісти в Жовтневій революції і громадянській війні в СРСР. Сб. документів, т. 1—2, М., 1968; Лебов М. Ф., Угорська Радянська республіка 1919 р., М., 1959; Ліптаї Е., Угорська Радянська республіка, пер.(переведення) з венг.(угорський), М., 1970; Історія угорського революційного робочого руху, пер.(переведення) з венг.(угорський), ч. 1, М., 1970; Münnich F., A. Magyar Tanácsköztársaságról, [Bdpst], 1969.
