Кун (Кіп) Бела (20.2.1886 — 30.11.1939), діяч угорського і міжнародного робочого руху. Народився в м. Силадьчех (сучасна Трансільванія) в сім'ї сільського писаря. Закінчив середню школу в р. Клуж. У 1902 вступив в Соціал-демократичну партію Угорщини (СДПВ). У 1904—05 виучувався на юридичному факультеті університету, потім працював журналістом, службовцем лікарняної каси в Клуже. У 1913 брав (від Клужськой організації) участь в роботі 20-го з'їзду СДПВ. Під час 1-ої світової війни 1914—18 був мобілізований (у 1914) в армію. У 1916 попав до Росії як військовополонений. У Томську встановив зв'язки з місцевою організацією РСДРП (б), очолив революційно налагоджену групу військовополонених офіцерів. У 1917 вступив в партію більшовиків. Після Лютневої революції 1917 співробітничав з Томськом більшовицьким губкомом, працював в журналі «Сибірський робітник», в газеті «Прапор революції». У січні 1918 прибув в Петроград, а потім до Москви. Неодноразово зустрічався с В. І. Леніном. Спільно з Т. Самуелі редагував газету «Немзеткезі Социалішта» («Nemzetközi Szocialista»), «Социаліш форрадалом» («Szociális forradalom»). Пропагував ідеї більшовизму серед військовополонених. У березні 1918 заснував угорську групу РКП (б). Був головою створеною в травні 1918 Центральній федерації іноземних груп РКП (б), одним з керівників інтернаціональних загонів Червоної Армії. Брав участь в обороні Петрограду, в боях під Нарвой, в придушенні есерівського заколоту в Москві. У листопаді 1918 нелегально повернувся до Угорщини, став одним із засновників компартії Угорщини (КПВ, заснована 24 листопада 1918), був вибраний її головою. У лютому 1919 разом з групою ін. комуністів арештований буржуазним урядом і знаходився у в'язниці до проголошення 21 березня Угорської радянської республіки 1919 (ВСР). З перших днів ВСР займав пост народного комісара по закордонних справах, був також народним комісаром по військових справах. Грав видатну роль в організації Радянської влади, в розробці основ внутрішньої і зовнішньої політики ВСР. Після поразки ВСР емігрував до Австрії, де був інтернований. У 1920 виїхав до Радянської Росії. Брав участь в озброєній боротьбі проти білогвардійців в Криму, був членом Реввоєнради Південного фронту, головою Кримського ревкома. У 1921 — в Германії, був одним з керівників березневих виступів німецького пролетаріату. У 1921—23 на керівній партійній роботі на Уралі. Був членом президії ВЦИК. У вересні 1923 був призначений уповноваженим ЦК РКП (б) в ЦК комсомолу. До. активно брав участь в діяльності Комінтерну, був членом ІККИ (з 1921). Одночасно керував роботою нелегальної КПВ. У квітні 1928 був арештований у Відні, але незабаром під тиском світовій прогресивній громадськості звільнений. Повернувшись до СРСР, продовжував політичну діяльність. У 1927 нагороджений орденом Червоного Прапора.
Соч.: A Magyar Tanacsköztársaságról, Bdpst, 1958; Válogatott irások és beszédek, köt. 1—2. [Bdpst], 1966; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Уроки пролетарської революції в Угорщині, М., 1960.
Літ.: Кун І., Бела Кун, Спогади. пер.(переведення) з венг.(угорський), М., 1966; Dersi G., A publicista Kun Bela, Bdpst, 1969 (бібл. с. 171-94).
