Тріада (від греч.(грецький) triаs, рід.(народився) відмінок triаdos — трійця), термін, що означає потрійний ритм руху буття і мислення. Т. була предметом теоретичного дослідження в Платона, в неоплатонізме (особливо у Прокла). У німецькому класичному ідеалізмі в І. Р. Фіхте, Ф. Шеллінга і особливо в Г. Гегеля Т. стає основним діалектичним принципом розвитку. По Гегелю, в якого Т. виступає також і як спосіб побудови філософської системи, всякий процес розвитку проходіт три рівні: теза, антитезис, синтез. Антитезис заперечує теза, синтез, у свою чергу, заперечує антитезис, сполучаючи, проте, в собі особливості попередніх рівнів розвитку (Див. Зняття ). Засновники марксизму, прийнявши принцип Т. в розвитку буття і пізнання, відкинули гегелівську передумову, згідно якої суб'єктом тріадичного розвитку виступає абсолютна ідея. Для діалектичного матеріалізму істотною в розумінні розвитку є не схема Т., але тлумачення розвитку як суперечливого процесу, що здійснюється через зняття протиріччя на вищому рівні цього розвитку, через заперечення і заперечення заперечення (див. Заперечення заперечення закон ).
