Заперечення заперечення закон , один з основних законів діалектики, що характеризує спрямування процесу розвитку, єдність поступальності і спадкоємності в розвитку, виникнення нового і відносної повторюваності деяких моментів старого. Вперше був сформульований Р. Гегелем, хоча окремі межі цього закону (діалектичний характер заперечення, роль спадкоємності в розвитку, нелінійний характер напряму розвитку) фіксувалися в е р б попередній історії філософії. У системі гегелівської діалектики розвиток є виникнення логічного протиріччя і зняття його надалі; у цьому сенсі воно є зародження внутрішнього заперечення попередньої стадії, а потім і заперечення цього заперечення (див. Гегель, Соч., т. 6, М., 1939, с. 309—10). Оскільки заперечення попереднього заперечення відбувається шляхом зняття, воно завжди є у відомому сенсі відновлення того, що заперечувалося, повернення до вже пройденной стадії розвитку. Проте це не простий повернення до вихідної точки, а «... нове поняття, але вище, багатше поняття, ніж попереднє, бо воно збагатилося його запереченням або протилежністю; воно, отже, містить в собі старе поняття, але містить в собі більш, ніж лише це поняття, і є єдність і його і його протилежності» (там же, т. 5, М., 1937, с. 33). О. о. з. виявляється, таким чином, загальною формою роздвоєння єдиного і переходу протилежностей один в одного або, іншими словами, загальним проявом закону єдності і боротьби протилежностей . Гегель гіпертрофував значення тріади як форми дії О. о. з., прагнув «підвести» під неї всі процеси зміни і розвитку.
В матеріалістичній діалектиці О. о. з. розглядається як закон розвитку природи, суспільства і мислення. При цьому, якщо закон єдності і боротьби протилежностей розкриває джерело розвитку, а закон переходу кількісних змін в якісних — механізм розвитку, те О. о. з. виражає розвиток в його напрямі, формі і результаті. Дія О. о. з. повністю виявляється лише в цілісному, відносно завершеному процесі розвитку, через ланцюг взаємозв'язаних переходів, коли можна зафіксувати більш менш закінчений (з точки зору напряму розвитку) його результат. На кожній окремій стадії цей закон виявляється зазвичай лише як тенденція.
В розкритті вмісту О. о. з. головну роль грає поняття діалектичного заперечення. Без заперечення старого неможливе народження і дозрівання нового, а отже, і неможливий процес розвитку. Згідно О. о. з., розвиток здійснюється циклами, кожен з яких складається з трьох стадій: вихідний стан об'єкту, його перетворення на свою протилежність, тобто заперечення; перетворення цієї протилежності на свою протилежність.
Метафізично мислячі філософи розглядають заперечення як відкидання, абсолютне знищення старого (наприклад, концепція Пролеткульта і деяких китайських теоретиків про знищення культури минулого і створення нової, пролетарської культури). В. І. Ленін називав таке заперечення «голим», «зряшним». Розвиток є там, де нове не просто перериває існування старого, але вбирає з нього все позитивне, життєздатне; це і складає «безперервність в переривчастому», спадкоємність в розвитку. У формі О. о. з. це виступає як «... повторення у вищій стадії відомих меж, властивостей... нижчою і... повернення нібито до старого...» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29 с. 203). Блискучий зразок аналізу такого діалектичного заперечення дає Маркс в 24-ій главі 1-го тому «Капіталу» (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 770—773), досліджуючи рух власності від докапіталістичних до соціалістичних форм. Перехід до соціалізму від приватновласницьких стосунків, що прийшли на зміну первісної громадської власності, з цієї точки зору означає не лише повернення «нібито до старого», тобто повторення деяких істотних його моментів на іншій, значно більш високорозвиненій основі, але і перехід до нового циклу з істотно іншими внутрішніми протиріччями і законами руху.
Послідовність циклів, що становить ланцюг розвитку, можна образно представити у вигляді спіралі. «Розвиток, як би що повторює пройденниє вже рівні, але що повторює їх інакше, на вищій базі («заперечення заперечення»), розвиток, так би мовити, по спіралі, а не прямій лінії» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 26, с. 55). При такому зображенні кожен цикл виступає як виток в розвитку, а сама спіраль — як ланцюг циклів. Хоча спіраль і є лише образом, що виражає зв'язок між двома або більш крапками в процесі розвитку, образ цей вдало схоплює загальний напрям розвитку, здійснюваного у відповідності с О. о. з.: повернення до вже пройденному є не повним; розвиток не повторює прокладених доріг, а відшукує нові, згідно з зміною зовнішніх і внутрішніх умов; повторення відомих меж, властивостей, що вже мали місце на колишніх етапах, завжди є тим більше відносним, чим складніше процес розвитку.
Спіральовідность характеризує не лише форму процесу розвитку, але і темпи цього процесу: з кожним новим витком спіралі долається усе більш значна дорога, тому можна говорити про те, що процес розвитку пов'язаний з прискоренням темпів, з безперервним зміною внутрішнього масштабу часу системи, що розвивається. Ця закономірність виявляється як в розвитку суспільства і природи, так і в розвитку наукового пізнання.
Літ.: Горобців М. Ф., Закон заперечення заперечення, М., 1958; Кедрів Би. М. Про повторюваність в процесі розвитку М., 1961; Домрачев Р., Ефімов С., Тімофєєва А., Закон заперечення заперечення, М., 1961. Див. також літ.(літературний) при ст. Розвиток .
