Тонкорунне вівчарство , розведення овець з однорідною тонкою шерстю . Окрім шерсті, що є коштовною сировиною для текстильної і трикотажної промисловості, від тонкорунних овець отримують м'ясо і хутряні овчини. Т. о. почало розвиватися в Іспанії, куди в 12 ст араби приганяли овець меріносов з Малої Азії. У 18 ст меріносов почали вивозити до Саксонії, потім до Австрії, Італії, Росії, США, Австралії.
Напрями Т. о. в СРСР: шерстне, шерстно-м'ясне і мясошерстноє. Основні породи шерстного напряму: грозненськая, ставропольська, радянський меринос (шерстний тип), азербайджанський гірський меринос (переважно в сухостепних і напівпустинних районах Нижнього Поволжья, північно-східних районах Північного Кавказу, Азербайджанській РСР); шерстно-м'ясного напряму: аськанійськая, кавказька тонкорунна, алтайська, радянський меринос (шерстно-м'ясний тип), забайкальська, киргизька, південно-казахський меринос (у районах з помірним кліматом — на півдні УРСР, Північному Кавказі, Уралі, в Західному і Східному Сибіру, північному сході і південних областях Казахської РСР); мясошерстного напрями: прекос, казахська тонкорунна, казахський архаромеринос, вятськая (у центральних чорноземних областях РРФСР, Середньому Поволжье, лісостепи і Полісся УРСР південно-східних областях Казахської РСР). Поголів'я тонкорунних овець в колгоспах і радгоспах на 1 січня (млн.): 37 в 1955, 53 в 1974 (у РРФСР — 28,9, в Казахській РСР — 12,5, в Киргизькій РСР — 4,5, в УРСР — 3,2). Державні закупівлі тонкої шерсті в 1960—138 тис. т , в 1974—339 тис. т , або 66% закупівель всієї шерсті.
За кордоном Т. о. найбільш розвинено в Австралії, Франції, Румунії, Іспанії, де розводять в основному меріносов. Чисельність тонкорунних овець складає близько 23% загального світового поголів'я овець, виробництво тонкої шерсті — близько 40% загального виробництва. Див. також Вівчарство .
Літ.: Вівчарство, під ред. Г. Р. Літовченко і П. А. Есаулова, т. 1—2, М., 1972.
