Таджики (самоназваніє — тоджік), нація, основне населення Таджицькою РСР. У СРСР загальна чисельність Т. 2136 тис. чіл. (1970, перепис); з них в Таджицькій РСР 1630 тис. чіл., Узбецькою РСР 449 тис. чіл., Киргизькою РСР 22 тис. чіл. Значне число Т. живе за кордоном, переважно в північному Афганістані. Переважна більшість Т. говорять на таджицькій мові, що відноситься до західно-іранської групи індоєвропейських мов; пріпамірськие народності і ягнобци говорять на особливих мовах і діалектах, що входять до східно-іранської групи тієї ж мовної сім'ї. Віруючі Т. — мусульмани (в основному сунніти, частина — шиїти, пріпамірськие Т. — ісмаїліти).
Складанню таджицького народу передували тривалі етногенетічеськие процеси, висхідні ще до 2-го тисячоліттю до н.е.(наша ера) В кінці 2-го, — початку 1-го тисячоліття до н.е.(наша ера) з євразійських степів приходять і розселяються в Середній Азії іраноязичниє племена. Вони змішуються з місцевими племенами епохи пізньої бронзи; основне населення Середньої Азії стає іраноязичним. Територією складання Т. були Древня Бактрія (басейн Амударьі), Согд (басейн Зеравшана і Кашкадар'ї), Ферганська долина і області до Ю. від сучасної Середньої Азії. Тут мешкали бактрійци, согдійци, паркани (древні ферганци) — землероби, а також сакськие племена, що кочували на північній і східній околицях Середньої Азії. Нащадками согдійцев (за лінгвістичними даними) вважаються ягнобци; сакськие племена зіграли важливу роль у формуванні пріпамірських Т. Во 2 ст до н.е.(наша ера) в Бактрію проникають юечжі, або тохари, до складу яких входили і сакськие племена. Одна з гілок сако-тохаров — кушани створили могутню державу (див. Кушанськоє царство ) . Ослабіння його в 4—5 вв.(століття) н.е.(наша ера) привело до вторгнення до Середньої Азії нових степових племен — ефталітов, які створили обширну державу. З освітою в 6 ст Тюркського каганата посилилося проникнення і тюркських етнічних елементів.
До часу арабського завоювання (8 ст) на території сучасної Таджицької РСР виділилися 3 основних етнічних області: согдійськая на С., ферганська на З.-В.(північний схід) і тохарськая на Ю., населення яких і надалі впродовж багатьох століть зберігало деякі особливості в культурі і побуті. Етнічний склад цих областей був дуже складним — в компактну масу місцевого іраноязичного населення просочувалися прийшлі етнічні групи, у тому числі тюркоязичниє; всі вони зіграли певну роль в етногенезі Т. Арабськоє вторгнення первинне дещо загальмувало формування таджицького народу, але надалі боротьба народних мас проти завойовників стала сприяти консолідації Т. З утворенням держави Саманідов в 9—10 вв.(століття) завершився і процес складання етнічного ядра Т., що було тісне пов'язано з поширенням спільної таджицької мови, що стала в епоху Саманідов пануючим. На цій мові розвиваються таджицька культура і наука, складається багата література. З кінці 10 ст політичне переважання в Середній Азії переходить до тюркоязичним народів, все нові хвилі тюркських, а пізніше за монгольські племена проникають в області осілого таджицького населення; починається багатовіковий процес тюркизациі Т., особливо на рівнинах, у меншій мірі в горах і великих містах. Проте таджицька мова не лише збереглася, але і була пануючою, державною мовою тюркських правителів.
Складною виявилася доля Т. в 2-ій половині 19 — початку 20 вв.(століття); північні райони таджицької осідлості увійшли (1868) до складу володінь Росії, а населення південного Таджикистану залишалося під владою феодального Бухарського емірату (див. Бухарське ханство ) . В економіці, соціальних стосунках, побуті Т., особливо в південних районах, зберігалися феодально-патріархальні порядки, в північних районах з'явилися елементи капіталістичних стосунків.
Відвічним заняттям Т. було землеробство, засноване в значній. мірі на штучному зрошуванні, і садівництво; скотарство носило підсобний характер. Були розвинені різні ремесла, у тому числі художні, багато хто з яких мав древні традиції (різьблення по дереву і алебастру, декоративні вишивки і ін.).
Корінні зміни в житті Т. сталися після Жовтневої революції 1917. В результаті соціалістичного будівництва Таджикистан перетворився на республіку розвиненої індустрії, інтенсивного сільського господарства, високої культури. Подальший розвиток отримали всі види народної творчості. Виросли кадри національної інтелігенції.
Таджицький народ складався і розвивався в тісному зв'язку з ін. родинними народами Середньої Азії. Особливо близька середньовічна історія таджиків і узбеків — народів, що мають ряд загальних етнічних елементів. Культурні скарби таджицького народу були надбанням узбеків, так само як і досягнення узбецької культури широко засвоювалися Т.
В процесі соціалістичних перетворень Т. в СРСР склалися в соціалістичну націю. Про історію, економіку і культуру Т. див.(дивися) також в ст. Таджицька Радянська Соціалістична Республіка .
Літ.: Народи Середньої Азії і Казахстану, т. 1, М., 1962; Історія таджицького народу, т. 1—3, М., 1963—65; Андрєєв М. С., По етнографії таджиків, в збірці: Таджикистан, Таш., 1925; Бартольд Ст Ст, Таджики. Історичний нарис, Соч., т. 2, ч. 1, М., 1963; Кисляков Н. А., До питання про етногенез таджиків, в збірці: Радянська етнографія, т. 6—7, М., 1947; Мандельштам А. М., Про деякі питання складання таджицької народності в середньоазіатському межиріччі, в збірці: Радянська археологія, т. 20, М., 1954; Гафуров Би. Р., Таджики, М., 1972; Літвінський Би. А., Древні кочівники «Даху світу», М., 1972; Таджицька РСР, Душ., 1974.
