Суспільно необхідна праця , 1) праця, розподілена по галузях виробництва відповідно до структури і велічиной суспільних потреб. При капіталізмі, в умовах властивої йому анархії суспільного виробництва і конкурентної боротьби, розподіл суспільної праці по галузях виробництва здійснюється стихійно, під впливом відхилення цін від вартості товарів, порушення відповідності, що відбувається в результаті, між пропозицією товарів на ринку і попитом на них споживачів. Цей процес формування О. н. т. характеризує собою регулюючу роль вартості закону в капіталістичному виробництві. 2) Праця, що витрачається на виготовлення якого-небудь товару за суспільно нормальних умов виробництва, тобто при середньому рівні техніки, середній інтенсивності праці і кваліфікації працівників. При капіталізмі О. н. т. утворюється в результаті внутрігалузевої конкурентної боротьби на основі дії закону ринкової вартості. Витрати О. н. т. складають вміст суспільної вартості одиниці товару і характеризують її величину. Вони вимірюються витратами праці суспільно-середньої робочої сили, яка «... вживає на виробництво даного товару лише необхідне в середньому або суспільний необхідний робочий час»(Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 47).
В соціалістичному суспільстві розподіл суспільної праці по галузях народного господарства здійснюється як усвідомлений суспільний акт по заздалегідь розробленому плану, формування О. н. т. для задоволення суспільних потреб грунтується на використанні як регулювальник суспільного виробництва планомірного пропорційного розвитку народного господарства закону, що діє в нерозривному зв'язку з ін. економічними законами і в першу чергу, — з основним економічним законом соціалізму . Соціалістичне суспільство розподіляє ті, що є у нього матеріальні і трудові ресурси по галузях народного господарства з обліком не лише суспільних потреб, але і рівня розвитку продуктивних сил, які мають в своєму розпорядженні підприємства, що входять до складу галузей.
Праця працівників кожного соціалістичного підприємства, що отримало планове завдання на виробництво певної продукції, є частина сукупної суспільної праці. При планеруванні він включається до складу цієї праці, тобто розглядається як необхідний суспільству праця, яка має бути витрачений на виробництво потрібною суспільству продукції. Проте індивідуальний труднощі колективу окремого підприємства не складає О. н. т., що витрачається на одиницю вироблюваної в галузі продукції. Планові завдання по виробництву продукції отримують підприємства, що мають різний рівень продуктивності праці. В результаті індивідуальні витрати упредметненої і живої праці на виробництво продукції однієї споживної вартості в різних підприємствах опиняються різними. У планомірно організованому соціалістичному виробництві зв'язок суспільно необхідних витрат на виробництво одиниці продукції тієї або іншої споживної вартості з суспільно необхідними витратами праці на виробництво всієї маси цієї продукції є найтіснішою і прямішою Це обумовлює положення, при якому суспільно необхідними витратами праці на виробництво одиниці продукції стають середні зважені витрати праці. Вони визначаються по перевазі умовами виробництва на тих підприємствах, де виробляється основна маса даної продукції.
В результаті підвищення продуктивності праці О. н. т., витрачений на виробництво одиниці товару, скорочується. Суспільна вартість товарів знижується. Відбувається економія суспільної праці. У капіталістичному суспільстві вона використовується на користь панівного класу. Капіталісти прагнуть понизити витрати виробництва і як наслідок цього, підвищити свої прибутки. При соціалізмі економія суспільного праці дозволяє, по-перше розширити виробництво потрібних суспільству продуктів і послуг. По-друге, при достатньому обсязі випуску товарів, суспільна вартість яких в результаті скорочення Про н т знизилася, з'являється можливість зниження цін на ці товари. І те, і інше служить інтересам народу, підвищує рівень його добробуту.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 3, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 2, гл.(глав) 37, с. 185,186; його ж, Теорії додаткової вартості (IV том «Капіталу»), ч. 1, там же, т. 26, ч. 1, с. 220—21.
