Планомірного, пропорційного розвитку народного господарства закон
Планомірного, пропорційного розвитку народного господарства закон, економічний закон соціалізму, що виражає об'єктивну необхідність і можливість господарювання по єдиному державному плану, встановлення і дотримання пропорцій у всьому народному господарстві на користь швидкого зростання виробництва і народного вжитку. Закон планомірного, пропорційного розвитку вимагає свідомого, централізованого регулювання виробництва в масштабі всієї економіки, окремих її галузей і підприємств. Цей закон діє в суспільстві, де влада знаходиться в руках трудящих і затверджена суспільна власність на засоби виробництва. Капіталістичному господарству властиві постійні порушення пропорційності. Лише при соціалізмі можливо свідомо підтримувати її. «Постійна, свідомо підтримувана пропорційність, дійсно, означала б планомірність...» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, с. 620). Пропорційність в умовах соціалістичної економіки виступає як умова народно-господарської планомірності, що постійно діє.
Соціалістична система господарства, розвинена система суспільного розподіли праці і високий рівень концентрації, швидкий науково-технічний прогрес створюють об'єктивну основу для планомірного керівництва виробництвом.
Планомірність характеризує дія економічних законів соціалізму. Якщо при капіталізмі основою економічного механізму, способом прояву економічних законів і категорій є анархія і конкуренція, то в умовах соціалізму всі сторони виробничих стосунків, всі економічні зв'язки виступають планомірно; поза планомірністю вони не можуть бути використані на користь розвитку виробництва і зростання народного вжитки.
Соціалістична держава в цілях неухильного підвищення добробуту всіх членів суспільства і усе більш повного задоволення їх матеріальних і культурних потреб планує розвиток суспільного виробництва, розподіляє в загальнодержавному масштабі матеріальні, трудові і фінансові ресурси між різними сферами діяльності і галузями народного господарства. Планерування і розподіл ресурсів, які забезпечують найбільш вигідні для суспільства співвідношення між різними видами господарської діяльності, означають пропорційність розвитку соціалістичної економіки.
Серед найважливіших пропорцій, встановлення і підтримка яких витікає з вимог закону планомірного, пропорційного розвитку: співвідношення між l і ll підрозділами суспільного виробництва, промисловістю і сільським господарством, товарообігом і грошовими доходами населення виробництвом і вжитком, виробництвом і накопиченням. Розвитку продуктивних сил сприяють якнайшвидше впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, оптимальне розміщення продуктивних сил по економічних районах, комплексний розвиток районів, раціональні міжрайонні економічні зв'язки.
Розвиток соціалістичної системи світового господарства обумовлює необхідність узгодження економічних пропорцій в рамках всього співдружність соціалістичних країн на основі поглиблення міжнародного соціалістичного розподілу праці. Комуністичні і робочі партії цих країн, розробляючи економічну політику, спираються на вимоги закону планомірного, пропорційного розвитку народного господарства і ін. економічних законів соціалізму.
Планомірний розвиток народного господарства — одна з головних переваг соціалізму перед капіталізмом (див. Планерування народного господарства ) .
Розробка питань теорії планомірного розвитку економіки — одна з областей гострої ідеологічної боротьби. Одні буржуазні і правосоциалістічеськие теоретики прагнуть довести нездійсненність або недоцільність планомірної організації виробництва. Інші вважають, що для організації планового господарства нібито досить капіталістичного усуспільнення виробництва. Марксистсько-ленінська економічна теорія і історичний досвід довели неспроможність цих переконань. Ревізіоністи заперечують по суті дію економічного закону планомірного, пропорційного розвитку народного господарства при соціалізмі і підміняють його законом вартості, який, на їх думку, виступає регулювальником виробництва. Точка зору ревізіоністів близька правосоциалістічеським теоріям «ринкового соціалізму».
Літ.: Маркс До., Критика Готської програми, Маркс До. і Енгельс. Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19; Ленін Ст І., Нарис плану науково-технічних робіт, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36; його ж, Про єдиний господарський план, там же, т. 42; Програма Комуністичної партії Радянського Союзу, М., 1974; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Економічне планерування в СРСР, М., 1967.
