Стійкість електричної системи, стійкість електроенергетичної системи, здатність електричної системи (ЕС) відновлювати вихідний (або практично близьке до нього) стан (режим) після якого-небудь його обурення, що виявляється у відхиленні значень параметрів режиму ЕС від вихідних (початкових) значень. У ЕС джерелами електричної енергії зазвичай є синхронні генератори, зв'язані між собою електрично загальною мережею, причому ротори всіх генераторів обертаються синхронно; такий режим, називається нормальним, сталим, має бути стійкий, тобто ЕС повинна повертатися у вихідний (або практично близьке до нього) стан всякий раз після відхилень від сталого режиму. Відхилення можуть бути зв'язані, наприклад, із зміною потужності навантаження, короткими замиканнями, відключеннями ліній електропередачі і т.п. Стійкість системи, як правило, зменшується при збільшенні навантаження (потужності, що віддається генераторами) і пониженні напруги (зростанні потужності споживачів, зниженні збудження генераторів); для кожної ЕС можуть бути визначені деякі граничні (критичні) значення цих або пов'язаних з ними величин, що характеризують межу стійкості. Надійне функціонування ЕС можливо, якщо забезпечений певний запас стійкості ЕС, тобто якщо параметри режиму роботи і параметри самої ЕС досить відрізняються від критичних. Для забезпечення В. е. с. передбачають низку заходів, таких, як забезпечення належного запасу стійкості при проектуванні ЕС, використання автоматичного регулювання збудження генераторів, вживання протиаварійної автоматики і т.д.
При аналізі В. е. с. розрізняють статичну, динамічну і результуючу стійкість. Статична стійкість характеризує В. е. с. при малих обуреннях, тобто таких обуреннях, при яких досліджувана ЕС може розглядатися як лінійна. Вивчення статичної стійкості проводиться на основі загальних методів, розроблених А. М. Ляпуновим для вирішення завдань про стійкість. У інженерній практиці дослідження В. е. с. інколи проводять спрощено, орієнтуючись на практичні критерії стійкості, що визначають її наявність або відсутність при деяких витікаючих з практики допущеннях (наприклад, про неможливість т.з. самораськачиванія системи, про незмінність частоти електричного струму в системі і ін.). При дослідженні статичної стійкості застосовують цифрові і аналогові обчислювальні машини.
Динамічна стійкість визначає поведінку ЕС після сильних обурень, що виникають унаслідок коротких замикань, відключенні ліній електропередач і т. і. При аналізі динамічної стійкості (система, як правило, розглядається як нелінійна) виникає необхідність інтегрувати нелінійні трансцендентні рівняння високих порядків. Для цього застосовують аналогові обчислювальні машини і т.з. розрахункові моделі змінного струму; найчастіше створюють спеціальні алгоритми і програми, що дозволяють виробляти розрахунки на ЦВМ(цифрова обчислювальна машина). Спроможність складених програм перевіряється зіставленням результатів розрахунків з результатами експериментів на реальній ЕС або на фізичній (динамічною) моделі ЕС.
Результуюча стійкість характеризує В. е. с. при порушенні синхронізму частини працюючих генераторів. Подальше відновлення нормального режиму роботи відбувається при цьому без відключення основних елементів ЕС. Розрахунки результуючої стійкості виробляються вельми приблизно (із-за їх складності) і мають на меті виявити недопустимі дії на устаткування, а також знайти комплекс заходів, ведучих до ліквідації асинхронного режиму роботи ЕС.
Статична В. е. с. може бути підвищена в основному використанням сильного регулювання, динамічна – форсуванням збудження генераторів, швидким відключенням аварійних ділянок, вживанням спеціальних пристроїв для гальмування генераторів, відключенням частини генераторів і частини навантаження. Підвищення результуючої стійкості, що зазвичай розглядається як підвищення живучості ЕС, досягається в першу чергу регулюванням потужності, що виробляється генераторами, що випали з синхронізму, і автоматичним відключенням частини споживачів (автоматичним розвантаженням ЕС).
Проблеми В. е. с. виникають при створенні систем всіх видів: потужних електроенергетичних (наземних), бортових (корабельних, авіаційних) і ін.
Літ.: Маркович І. М., Режими енергетичних систем, 4 видавництва, М., 1969; Віників Ст А., Перехідні електромеханічні процеси в електричних системах, 2 видавництва, М., 1970.
