Синхронний генератор, синхронна машина, що працює в генераторному режимі. С. р. використовують зазвичай як джерела змінного струму постійної частоти і встановлюють на електростанціях, в електричних установках, на транспорті і т. д. Вживання С. р. почалося в 70-х рр. 19 ст у зв'язку з винаходом свічки П. Н. Яблочкова . Найбільше поширення мають С. р. для здобуття струму промислової частоти, ротори яких приводяться в обертання паровими (див. Турбогенератор ) або водяними (див. Гідрогенератор ) турбінами. С. р. будують також з приводом від газових турбін, двигунів внутрішнього згорання, ветро- або електродвигунів. Обмотки ротора С. р. харчуються постійним струмом від окремого генератора (див. Збудник електричних машин ) , розміщуваного зазвичай на загальному валу з С. р. і що приводиться спільно з ним в обертання, або від випрямного пристрою. При обертанні ротора його магнітне поле наводить в трифазній обмотці статора змінну едс(електрорушійна сила), частота якої f = р . п, де р і n — відповідно число пар полюсів і частота обертання ротора. Швидкохідні С. р. (турбогенератори) мають мале число пар полюсів ( р = 1, 2), а в тихохідних (гідрогенераторах) р досягає декількох десятків. Величина едс(електрорушійна сила) регулюється зміною струму в обмотці ротора.
В С. р. малої потужності інколи застосовують конструкції, в яких обмотка змінного струму розташована на роторі, а обмотка збудження — на статорі. Особливий клас С. р. складають С. р. із збільшеним числом пар полюсів — для здобуття струму підвищеної частоти (див. Генератор підвищеної частоти ) .
