Сиродутний процес, здобуття тістоподібного залоза безпосередньо з руди в сиродутних горнах або невеликих печах шахтного типа. С. п. — прадавній спосіб виробництва заліза, що виник в 2-м-коді тисячолітті до н.е.(наша ера) і що проіснував до початку 20 ст Спочатку С. п. здійснювався в так званих сиродутних горнах (яма, футерована вогнетривкою глиною, або кам'яне вогнище) що працювали на природній тязі, для чого в нижній частині влаштовувалася відкрита фурма. Після розжіга шару деревного вугілля на подіне в горн зверху по черзі завантажували залізняк і деревне вугілля; загальна кількість завантажуваної руди досягала 20 кг Температура в робочому просторі горна (1100—1350 °С) була недостатньою для розплавлення маловуглецевого заліза. Розжарену крицю витягували з горна і проковували для ущільнення (зварювання) і часткового звільнення від шлаку. Сильно залізистий шлак випускали з горна по жолобу в рідкому вигляді. У міру удосконалення конструкції сиродутного горна для футерування стенів почали застосовувати цеглину і природний вогнетривкий камінь; збільшилися поперечні розміри і висота горна, який поступово перетворився на нізкошахтную домницю; почали застосовувати штучне дуття за допомогою хутра; маса криці збільшилася до 15—25 кг Останнє удосконалення сиродутних печей, в результаті якого процес здобуття сиродутного заліза став безперервним, відноситься до кінця 19 ст (Фінляндія, Росія). Різновид С. п. — крічнорудний процес .
Літ.: Ліпін Ст Н., Металургія чавуну, заліза і сталі, т. 2, ч. 1, Л., 1930; Байков А. А., Збори праць, т. 2, М., 1948.
