Серваж (франц. servage, від латів.(латинський) scrvus — раб), вигляд феодальної залежності селянства в країнах Західної Європи в середні віки, що відрізнявся найбільшим обмеженням цивільних і господарських прав селян. Не будучи формою кріпака права, в цілому невідомого середньовічній Західній Європі, С. включав, проте, окремі його елементи: серви були в тій ілі іной мірі обмежені в правах переходу з сеньорії в сеньорію, відчуження земляних триманні, а також в свободі спадкоємства і при виборі шлюбної партії; суддею серва в більшості випадків був його ж сеньйор. Набувши поширення (як інститут, що сповна склався) в період феодальної роздробленості, С. у всіх західно-європейських країнах (виключаючи Англію) представляв не загальнодержавний, а приватноправовий інститут, його конкретні форми відрізнялися локальним різноманіттям. Поєднуючись з рядом інших менш суворих видів феодальної залежності, С. охоплював, як правило, лише частина феодально-залежного селянства. У більшості західно-європейських країн (виключаючи Англію, див.(дивися) Віллани ) поширення С. не було пов'язано з якою-небудь однією формою земельної ренти: С. був розвинений не лише там, де панувала панщина, але і там, де найбільш поширені були натуральна і грошова форми ренти; у Франції, Італії, Іспанії найвищий розвиток С. доводиться на час витіснення панщини оброками.
Ранній С. (переважав в раннє середньовіччя, зберігшись в Італії до 8 ст, у Франції до 10 ст, в Германії до 11 ст, в Англії до 12 ст) був ще близький до пізньоантичного рабства; частина сервов використовувалася в цей час як безземельні дворові працівники, частина була посаджена на земельні наділи. У період розвиненого феодалізму С. охоплював тримачі земельних наділів і був відомий в двох формах: особисто-спадковою і поземельною. Особисто-спадковий С. передбачав спадкове підпорядкування селянина судово-адміністративній владі одного певного сеньйора, на користь якого з сервов стягали деякі особисті побори: найчастіше поголовну подать, мита, що обмежували свободу спадкоємства (див. Мертвої руки право ) і свободу браку (Формарьяж ), а також довільну талью . Через особисто-спадковий характер цих поборів серви платили їх незалежно від місця проживання понад побори за земельні тримання. За умови продовження сплати особистих поборів і підпорядкування судово-адміністративній владі спадкового сеньйора серв міг переселитися в іншу сеньорію. У 12—14 вв.(століття) у ході т.з. звільнення селян багато серви добилися знищення особисто-спадкової залежності. Але у ряді країн Західної Європи складається в цей час нова форма С. — поземельний С., такий, що поширювався на селянина на час володіння ним особливими «сервільнимі» триманнями. За користування ними тримачі повинні були виконувати майже всі обов'язки колишніх сервов, але з тією різницею, що від них можна було звільнитися ціною відмови від землі Охоплюючи в першу чергу малоземельпих селян, вимушених із-за браку землі погоджуватися на найважчі умови тримань, новий С. представляв один з проявів феодальної реакції. Зникненню його в 15 ст сприяло бурхливе зростання товарно-грошових стосунків; сильний удар по С. був нанесений масовими народними повстаннями у ряді країн Західної Європи в 2-ої половини 14—15 вв.(століття) У 16—18 вв.(століття) С. уцілів лише в окремих відсталих районах (див. в ст. Менмортаблі ).
Літ.: Безсмертний Ю. Л., Північнофранцузький серваж, в збірці: Середні століття, ст 33, М., 1971.
