Сервантес Сааведра (Cervantes Saavedra) Мігель де (хрещений 9.10.1547, Алькала-де-Енарес, — 23.4.1616, Мадрид), іспанський письменник. Син хірурга, бідного ідальго. В молодості служив солдатом, відрізнився в морській битві при Лепанто ( 7 октября1571), в якій позбувся лівої руки. Повертаючись морем на батьківщину, С. Бил захоплений піратами і проданий в рабство алжірському паші. У неволі пробув 5лет. Після 4 невдалих спроб до втечі викуплений місіонерами (1580). Після повернення до Мадрида написав пасторальний роман «Галатея» (1585), патріотичну трагедію «Нумансия» і близько 30 інших п'єс. Незначність літературного заробітку змусила С. переїхати до Севілью і стати агентом по закупівлі провіанту для флоту, пізніше — складальником недоїмок. Цивільна служба (1587—1603) була не вдаліша, ніж армійська: тричі С. потрапляв у в'язницю. Зіткнення породу занять з різними суспільними кругами найбільшого порту світової імперії визначило реалістичніший і плідніший пізній період його творчості, який відкрився 1-ою частиною романа «Хитромудрий ідальго Дон Кихот Ламанчський» (1605), початою ще в севільськой в'язниці в 1602. Роман багато в чому — підсумок особистого життя С., повною героїчних дерзань і катастрофічних невдач. Всенародний і загальноєвропейський успіх романа спокусив якогось А. Фернандеса де Авельянеду (псевдонім) випустити «підроблене» закінчення. Зачеплений огрубленням задуму і головних образів, С. опублікував 2-у частину «Дон Кихота» (1615). Раніше він видав «Повчальні новели» (1613), «Нові вісім комедій і інтермедій» (1615). На смертному одрі закінчив любовно-пригодницький роман «Странствія Персилеса і Сихизмунди» (опублікований 1617). Переслідуваний убогістю і приниженнями, С. перед смертю вступив в Орден терциарієв і був похований за рахунок братерства. Могила С. загубилася. Через всю творчість С. проходят контрасти ідеальної «поезії» душевного життя, «романтики» непохитних устремлінь людини — і убогої «прози» навколишнього світу, іронічно або гумористично освітленого. Цим контрастом відмічено два жанри його драм: п'єси про доблесних в боротьбі з мінливостями долі, про тих, що люблять, незмінно вірних своєму відчуттю («Алжірські вдачі», «Велика султанша» і ін.), — і сатиричні в крутійському дусі інтермедії («Овдовілий шахрай», «Пильний вартовий», «Суддя по шлюборозлучних справах» і ін.), яскравий побутовий колорит яких не потьмянів до наших днів. Ті ж контрасти в новелах: любовно-авантюрні історії у дусі новорицарських поем епохи Відродження («Великодушний залицяльник», «Англійська іспанка»і ін.) — і крутійські новели, що сатирично змальовують повсякденний побут («Бесіда двох собак», «Рінконетс і Кортадільо»). Синтетичні в цьому сенсі розповіді з ідеальними героїнями на тлі «низького» (корчмою, циганською) середовища: «Високородна посудниця», «Циганочка» якій С. відкрив для європейської літератури романтику «циганської» теми, що зробила згодом вплив на Ст Гюго, П. Меріме, А. С. Пушкіна. Особливо коштують новели з напруженими, до патологічного, станами душі героя, маніакальними персонажами: «Ревнивий естремадурец», «Ліценціат Відрієра», герой якої схиблений на тому, що він став «скляним» (ісп. vidriera); у «крихкій» і безумній, для тих, що оточують всього лише забавною, «мудрості» героя цієї новели вже позначається сумний гумор автора «Дон Кихота».
Реалістичний геній С. і незмінний смак до героїки і романтики органічно злилися у всій потужності лише один раз: у суб'єктивно героїчному пафосі мандруючого «шалено мудрого» лицаря Дон Кихота, у відкритті «донкіхотської ситуації». Великий багатоплановий роман С. виник із скромного задуму — висміяти модні в його час новорицарськие романи. Цей зовнішній літературно-пародійний план сюжету понад усе відчуємо в початкових п'яти главах. За ним — у зв'язку з історією «книжкового лицаря», проведеного крізь всі круги реального життя, — відкривається багатообразна панорама іспанського суспільства (до «Дону Кихоте» близько 670 дійових осіб) на стику двох століть національного розвитку: висхідного і низхідного. За романтикою «... пори мандруючого рицарства» буржуазії (див. Ф. Енгельс, в кн.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 21 с. 83), за епохою Великих географічних відкриттів і колоніальних завоювань починає складатися капіталістичне суспільство — процес, до якого Іспанія, засліплена минулими успіхами, пристосувалася гірше за інші країни; її політика і економіка відмічені в цей час безплідним авантюризмом, «донкіхотською» відсутністю «такту дійсності» (див. Ст Р. Белінський, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 6, 1955, с. 34).
Роман С., художня енциклопедія іспанського життя класичного періоду її культури, змальовує трагікомічно безплідний ентузіазм благородної особи на тлі жалюгідного животіння самовдоволених обивателів: світ непрактичного духу і бездуховної практики. Сюжет «Дон Кихота», його основна ситуація, будується на. двоякому контрасті: центральна пара мандруючих «божевільних» протистоїть «тверезому» і пасивному соціальному оточенню, а рицарь-«ідеаліст» — оруженосцу-«реалісту»; у обох контрастах в кожна із сторін вистачає «мудрості» (здорового глузду) лише на те, щоб розвінчати ілюзії (безумство) іншої сторони: специфічно іспанський національно-історичний план «донкіхотської» ситуації. За національним «донкіхотством», за кризою іспанської культури С. уловив і щось більше — всєєвропейський криза гуманізму Відродження, його уявлень про нове суспільство, що народжується, і про місце, відведене в нім людській особі. Серед великих реалістів нового часу С. перший зафіксував «прозаїчний» (обивательський), а не героїчний характер суспільства, що народжується. Сумним сміхом над «героїчним безумством», над утопічною «романтикою» епохи (осміяння-прославляння Дон Кихота) С. реалістично завершив еволюцію мистецтва Ренесансу, що прославляв вільну особу, що ідеалізувалася, «творця своєї долі», «сина своїх справ». В той же час С. поклав початок новоєвропейську роману як «особовому епосу», а в історії комічного — гумору «високого сміху» як сміху над високим, над кращим і благороднішим в людині, над вічною активністю людської свідомості, над «істинно рицарським» (на мові Дон Кихота) натхненням, втручанням в хід життя, коли одушевлену кращим свідомість «прекраснодушно» втрачає «такт дійсності». У цьому нескороминуще, вічне значення загальнолюдського плану романа.
На всіх своїх рівнях сенс романа С. розкривався перед потомством поступово. 17 ст сприйняв лише пародійно-сатиричний план. 18 ст, особливо в особі майстрів англійського романа (Р. Філдінг, О. Голдсміт, Л. Стерн), відкрив сприятливість «донкіхотських» положень для комічної енциклопедії сучасного суспільства і для національного колориту гумористичних характерів. Найбільшої слави С. досяг в 19 ст, починаючи з німецьких романтиків, які захоплювалися до «Дону Кихоте» неперевершеною поетизацією розладу між ідеальним і реальним, убачаючи до Дону Кихоте і Санчо Пансо «вічну пару» і «найбільшу сатиру на людську захопленість» (Гейне Г., Собр. соч.(вигадування), т. 7, [М.], 1958, с. 39) «... міфологічні особи для всього культурного людства...» (Шеллінг Ф., Філософія мистецтва, М., 1966, с. 385). Нескороминуще значення образу Дон Кихота, вільне від односторонностей романтичних трактувань, розкрила в 19 ст реалістична критика (у російській літературі Ст Р. Белінський, А. І. Герцен, І. С. Тургенев, а також Ф. М. Достоєвський); про це ж свідчать національні «варіанти» донкіхотської теми (у англійській літературі «Запіськи Піквікського клубу» Ч. Діккенса, у французькій — «Тартарен з Тараськона» А. Доде, в російській — «Ідіот» Достоєвського, і ін.). Художня думка і критика 20 ст акцентують особливу актуальність войовничого гуманізму для нашого часу, а в рицарському пафосі його героїв — «аппеляцию до майбутнього» (див. А. Ст Луначарський, Собр. соч.(вигадування), т, 4, 1964, с. 140). Історія показує, що образ Дон Кихота завжди розкривається в ході століть з нового боку, що його ситуація для художньої свідомості — в принципі незавешувана, невичерпна, вічно «відкрита».
Соч.: Obras completas, ed. publicada ріг R. Schevill в A. Bonilla, v. 1—19, Madrid, 1914—41; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Собр. соч.(вигадування), т. 1—5, М., 1961.
Літ.: Белінський Ст Р., Тарантас, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 9, М., 1955; Тургенев І., Гамлет і Дон Кихот, Полн. собр. соч.(вигадування) і листів. Вигадування, т. 8, М. — Л., 1964; Гейне Г., Введення до Дон Кихоту, Собр. соч.(вигадування), т. 7, [М.], 1958; Державін До. Н., Сервантес, М., 1958; Менендес Підаль Р., Ізбр. проїзв.(твір), М., 1961; Пінський Л., Сюжет «Дон Кихота» і кінець реалізму Відродження, в його кн.: Реалізм епохи Відродження, М., 1961; Сервантес і усесвітня література, під ред. Н. І. Балашова [і ін.], М., 1969; Снеткова Н., «Дон Кихот» Сервантеса, М. — Л., 1965; Astrana Marin L., Vida ejemplar в heroica de M. de Cervantes Saavedra, t. 1—7, Madrid, 1948—58; Castro A., Hacia Cervantes, 3ed., Madrid, 1967; М. де Сервантес Сааведра. Бібліографія російських переведень і критичної літератури російською мовою. 1763—1957, М., 1959.
