«Сервейер» («Surveyor»), найменування серії американських космічних літальних апаратів для дослідження Луни: визначення механічних характеристик, хімічного складу і електромагнітних властивостей грунту, теплових умов на її поверхні, здобуття телевізійних зображень поверхні з метою вивчення топографії рельєфу і структури грунту, реєстрації лазерного випромінювання, що посилається із Землі, проведення астрономічних досліджень (зйомка зірок, Сонця, планет). «З.» називається також програма розробки і запусків цих апаратів (1960—68). Технічне завдання «З.» — відробіток системи м'якої посадки. Конструкція «З.» складається з рухової (що 3 коректують рідинних ракетних двигуна і гальмівний твердопаливний двигун) і енергетичної (сонячна і хімічна батареї) установок, радіотехнічного устаткування, системи управління польотом і орієнтації. Наукова апаратура: альфа-аналізатор для визначення хімічного складу місячного грунту по відбитому альфа-ізлученію («З.-5», «З.-6», «З.-7»), ківш-захват для дослідження механічних характеристик грунту («З.-3», «З.-4», «З.-7»), прилади для виявлення магнітних речовин в грунті («З.-4», «З.-5», «З.-6», «З.-7»), телевізійна камера для зйомок Луни на ділянці підльоту («З.-1» і «З.-2»). На всіх «З.» встановлювалася панорамна телевізійна камера для здобуття знімків після посадки на Луну (всього біля 86 500 знімків місячної поверхні, Сонця, планет). Максимальний діаметр всіх «З.» (по опорах розгорнутого посадочного шасі) 4,27 м-код , висота (при складеному шасі) близько 3 м-код , стартова маса 995—1038 кг , після посадки — 276—297 кг . Запуски здійснювалися ракетою-носієм «Атлас-Центавр». Всього було запущено 7 апаратів (1966—68), з яких зробили м'яку посадку і виконали поставлені завдання «З.-1», «З.-3», «З.-5», «З.-6» і «З.-7».
